Фрагменти: Куліш. Слово про Будинок Слово
СПОРТ
Усі ми без винятку любили спорт. Тому не дивно, що за нашою ініціативою зорганізували в дворі відбиванкову площу. Спершу грали ми самі з сусідськими хлопцями, згодом нова „спортова мода’’огорнула й старших. Грали в відбиванку завзято й газардово. Панів збираючись відбити м’яча складав молитовно руки на грудях, за це ми його й прозвали ,,святим”. Грав Поліщук з жартами й сміхом. Грали звичайно на пиво; В такі хвилини наш будинок нагадував санаторій, чи будинок відпочинку. Все було настроєне спортово, жарти сипались як з мішка, лунав сміх. Грали й ми, ді;ти з старшими й забувались різниці віку й стану. Не раз нам, смаркачам довелось картати поважного дядю за партацьку гру або невдалий удар. В розпалі гри забувалось про вік і іноді аж шкода було дивитись, як той чи інший „старий” вислухував з поважною міною „поученій” від пацана, що псячив за програну партію.
Були випадки, що до Харкова приїздили на гастролі різні театри, які вже чули про спортові успіхи „Слова”. Тоді ми „виставляли” збірну самих асів, які боронили честь української літератури на відбиванковій площі, хоч не завжди з однаковим успіхом. Тоді грі приглядалося ціле „Слово”. Мами з вікон коментували гру й гордо при виграші, або при вдалому комбінаційному зусиллі, поглядали на своїх сусідок. Коли щастя не було на боці„слов’ян”, публіка тихцем зачиняла вікна незадоволеним бурмотінням під носом опускала грище.
Ці відбиванкові змагання тягнулися до вакаційних місяців. Починаючи з кінця червня, спортові газарди затихали аж до осени аж не поз’їздилися всі з вакацій. Закінчувалися ці турніри, коли вже починало темніти. Переможці й переможені йшли переодягатись, а потім їхали до літературного клюбу імені Блакитного на вигране чи програне пиво.
В зимі цю площу заливали водою й ми мали хоч малу, але свою ховзанку. Тут уже охочих було менше, бо треба було вміти сяк чи так триматися на ногах, які роз’їздилися на боки, а крім того падати було таки зовсім ніяково. І тут не бракувало глядачів. І тут неодна мама приглядалася з хвилюванням до вправ свого „старенького”.
З дорослих постійним відвідувачем льоду був Микала Хвильовий. Але його не можна було побачитивдень на совгах. Він совгався переважно вночі, або й тещі, коли вже кіч ховалися десь за Шатилівку, Хвильовий виходив у двір, одягав совги й робив так звані „гігантські кроки”, про які я згадував уже. Деколи робив інші фігури, але переважно любив оці гігантські кроки, які здійснював задумано й поволі. Очевидно, так відпочиваючи, і він обмірковував свій черговий твір, або й виступ. Завжди замислений з спущеною вниз головою по півгодинній їзді зупинявся, закурював, а тоді йшов на Третій поверх до /СВОГО мешкання, де ще довго, довго світилося світло в його кімнаті. Валєріан Поліщук крутився з нами і з своїм синком та донечкою. Нам тоді було дуже весело, бо він кожної хвилини чи то на жарти чи що, падав на лід з голосним сміхом.