Map Overview Back To Beginning
Редакція газети "Селянська правда"

ЛІТЕРАТУРНА МАПА ХАРКОВА 1920-30х

"Між іншим, дивна річ: в ту пору більшість письменників отак і проживали чи по кухнях, чи по коморах, або й у недіючих туалетних кімнатах. А Володя Сосюра і взагалі не мешкав, либонь, ніде: ночував де прийдеться — то в одного, то в іншого товариша, або по редакціях, чи в друкарні Юзефовича в кімнатці партійного комітету." Ю. Смолич

1930-ті роки

Сумська 13

1896 -1916 рр. - редакція та типографія газети "Южный край". У будинку було створено домову церкву для працівників газети.

1920-ті рр. тут розміщено редакцію газет "Вісті ВУЦВК", "Селянська біднота" (згодом - "Селянська правда"), спілку пролетарських письменників "Гарт", спілку селянських письменників "Плуг". Редактором газети "Вісті ВУЦВК" був поет, колишній боротьбіст, "перший хоробрий", фундатор спілки пролетарських письменників "Гарт" Василь Еллан-Блакитний. Він розпочав культурну українізацію в тодішній столиці УРСР, створюючи письменницьке середовище в Харкові.

Домова цервка Юзефовича

Сумська 13

Саме в колишній церкві Юзефовича відбувались перші літературні вечірки українських письменників. В маленькому кабінеті Блакитного був справжній літературний клуб.

"…Кожний… міг сідати до столу і робити що завгодно – писати, читати, малювати… – такий був звичай… в кабінеті головного редактора офіційного органу преси уряду УРСР. Умова була тільки одна: нічого не порушити на столі…" (Ю. Смолич)

Loading

Сумська 13

"Було десь взимку з 1921 на 1922 рік. Ні "Плуга", ні "Гарту" ще не було. А письменники вже були. Збиралися вони в приміщенні газети “Вісті”, точніше, в колишньому приміщенні невеличкої, так званої домової церкви, яку в свій час побудував Юзефович для робітників своєї друкарні. ...У приміщенні було холодно, бо воно не опалювалось, як і багато приміщень того часу. Сиділи в ньому у верхньому одягу. Микола Хвильовий у нужденній солдатській шинельці і солдатській потертій вушанці. ... На цих зборах бачив ще Михайла Доленга, [...] Коряка і [...] Валеріана Поліщука". (Іван Сенченко)

Loading

Селянський будинок

Зведений у 1911-1912 рр. на колишній Торговій площі (нині Павлівський майдан), архітектор Борис Корнєєнко. Міське земство розмістило в ньому недорогий готель з кімнатами для селян, що приїжджали на харківські ярмарки. Дім отримав назву «Селянський будинок земства». У 1922 – 1927 рр. на першому поверсі отримала приміщення спілка селянських письменників «Плуг». Тут, у просторій залі на 200 осіб відбувалися «плужанські понеділки» - літературні вечірки, на яких під головуванням засновника «Плугу» «папаші» Сергія Пилипенка «перевіряли свої твори на «масі»» письменники 1920-х років - Павло Тичина, Микола Хвильовий, Григорій Косинка, Остап Вишня, Володимир Сосюра та інші. Сам Пилипенко разом із родиною мешкав на третьому поверсі Селянського будинку.

Loading

Селянський будинок

«На початку 20-х років своє помешкання мали, по суті, лише плужани: це величезне напівпідвальне приміщення в Селянському будинку. Тут щотижня відбувлись уславлені плужанські 'понеділки'. Аудиторії збиралося від 50 до 100 чоловік. От сюди й приходили 'понеділкувати' і виступати і неплужани. Зокрема я пам`ятаю в цій аудиторії Павла Григоровича Тичину. [...] У цій же аудиторії з читанням своїх новел з циклу 'Сині етюди' виступав, і не раз, Хвильовий. Після одного з таких читань ходячою цитатою стали такі його слова: 'А сосни гудуть, гудуть. Чого так сосни гудуть? Ах ви, сосни мої, азіятський край!»
Іван Сенченко

Loading

Квартал Літературний ярмарок

""Літературним Ярмарком" прозвано, власне, спочатку відтинок Сумської вулиці від кафе "Пок" і Театральної площі, де обабіч бульвару розташувалися редакції газет і журналів, - аж до площі Мироносицької, де містилося тоді ДВОУ ("Державне видавниче об‘єднання України"). На тротуарах цих трьох кварталів завжди можна було зустрітися з ким-небудь із письменників та редакційних працівників: тут обмінювались літературними новинами й редакційними сенсаціями. Тут можна було "продати" й "придбати" вірші, поеми, оповідання, п'єси й романи. Тут же, забігши до видавництва та редакцій, можна було перехопити й аванс і зразу ж “розміняти” його – в кафе "Пок", у більярдній Парфішки або й в ресторані "Ділового клубу" за рогом Римарської". Ю.Смолич

Loading

ДВУ на Тевелєва, 4.

До 1927 року ДВУ містилось на площі Тевелєва, 4. Засноване 9 травня 1919 року в Харкові під назвою Всеукрвидав. 1921 рік – Всеукраїнське державне видавництво. 1922 рік – Державне видавництво України. Мало філії в Одесі, Києві, Дніпропетровську. У 1920-х роках серед редакторів видавництва були М. Хвильовий, А. Любченко та ін. Спеціалізувалось в основному на виданні українською мовою підручників, серій книг української класичної та сучасної літератури, перекладів. У серії періодичних видань ДВУ, головним редактором якого був В. Щербаненко, виходили журнали "Червоний Шлях", "Літературний ярмарок", "Нова генерація", "Плуг", "Життя й революція". Видання ДВУ відіграли чималу роль в поширенні нормалізації української мови в дусі ВУАН.

Loading

ДВУ після 1927

У 1927 році Державне видавництво переїхало на Лібкнехта, 31, в колишній інститут шляхетних дівчат. Власне, приміщенням ДВУ і закінчувався «Літературний ярмарок», і тут розмістився однойменний журнал.
"Спадкоємець "ВАПЛіте", "Літературний ярмарок", нове слово в українській літературній журналістиці, був занадто дотепний, занадто «шампанський», щоб мати успіх у харківського читача, якому більше відповідали видання плужанського типу, стилю й рівня, і він погано розходився." (Ю. Шевельов)

Loading

ДВУ після 1927

1930 року, з початком більш гострого натиску на український культурний процес, перетворене на Державне Видавниче Об’єднання України. У систему ДВОУ увійшли спеціалізовані державні видавництва "Література й Мистецтво" (ЛІМ), "Радянська Школа", "Молодий Більшовик" (література для молоді), "Український робітник" (масова література), "На варті" (військова література) та ін. У 1934 році систему ДВОУ ліквідовано й усю видавничу мережу УРСР було фактично підпорядковано "Государственному издательству" в Москві.

Loading

ДВУ після 1927

"Роман «Фальшива Мельпомена»— мою першу спробу в сатиричному жанрі— я подав до ДВУ, і роман цей був зразу ж категорично відхилений: товариш Коряк, головний літературний редактор Державного видавництва України, засудив його безкомпромісно і без подання будь-якої надії убитому горем авторові."Ю.Смолич

Loading

Книгоспілка

Видавництво «Книгоспілка» мало видавничі серії: «Червоне письменство», де друкувалися твори українських письменників, серед яких були М. Хвильовий, А. Сенченко, П. Панч, О. Копиленко та інші.
"Назавтра я таки рушив до «Книгоспілки», сам не добираючи нащо: зрозуміло, що Слісаренко взяв рукопис, щоб прочитати,— це мені лестило, але не потішало: Коряк читав роман місяців зо два, та й взагалі нечувано, щоб будь-хто з редакторів прочитав рукопис молодого автора за один день. Коли я зайшов до кабінету головного редактора «Книгоспілки», в грудях мені холонуло і в ногах була якась м’якість. ... Стілець проти столу був, але на ньому громадилися горою рукописи." Ю.Смолич

Loading

Видавництво «Червоний шлях»

До 1925 року видавницто розміщувалося у будівлі Міського купецького банку. Тривалий час цю будівлю називали готель “Асторія”, бо на а трьох верхніх поверхах розмістився готель. Директором видавництва був Михайло Яловий. В його кабінеті часто відбувались сходини гартованців М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Смолича та ін. Письменники читали нові твори, обговорювали, готували до друку. Головуючим був зазвичай Хвильовий. Так приблизно у 1924 році з’явилась неформальна організація «Урбіно» (за назвою міста, де народився Рафаель). Назва мала символізували відродження української літератури. Нова організація була опозиційною масовістському «Гарту»1, очолюваному Елланом-Блакитним. Друкований орган «Урбіно» - альманах «Квартали».

Loading

Редакція "Вапліте"

В Старому пасажі на Купецькому узвозі (тепер – Благовіщенський узвіз), що виходив на вул. Вільної Академії (Університетську) містився УТОДІК. Дискусія точилась на сторінках української преси. «Олімпійці» (прихильники позиції Хвильового) відстоювали унікальність, елітарність нової пролетарської української літератури, її орієнтованість на європейські цінності. «Селописці» (прихильники спілки селянських письменників «Плуг») пропонували почати з доступного масового літературного продукту. Дискусія фактично закінчилась покаянним листом Хвильового.

Loading

Редакція "Вапліте"

Молоді «академіки» не були бронзовими бюстами, що засідали в просторих кабінетах з портретами класиків. За спогадами Любченка, двічі засідання ВАПЛІТЕ відбувалось за парком у кущах. На одному з бурхливих засідань ваплітян під час якоїсь словесної суперечки Тичина не витримав і вжив нецензурну лексику, одразу знітився і почервонів, чим викликав сміх колег.

Loading

Редакція "Вапліте"

Старий Пасаж було зруйновано у Другу Світову. Зараз тут знаходиться Соборний сквер.

Loading

Березіль

Театр було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести “Березіль” як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. 4 травня 1926 року у Київському театрі відбулися урочисті проводи “березільців”, а 16 жовтня 1926 року розпочався перший харківський сезон прем’єрою вистави за п’єсою Ф. Кроммелінка “Золоте черево” у приміщенні на вулиці Сумській, 9. Ось уже більше як 90 років театр живе і працює за цією адресою.

Loading

Кав'ярня "Пок"


Саме ця кавʼярня була центром мистецького життя. Тут збирались українські письменники 1920-х. Кав’ярня «Пок» – «місце перепочинку літераторських душ 20-х рр.» (Ю. Смолич). Звідки така дивна назва? У Харкові до революції були кондитерські Нотера і Пока. Очевидно, кавʼярня дісталась у спадок із дореволюційних часів. Залишилось кілька версій місцезнаходження кавʼярні: в театрі «Березіль», в колишньому купецькому клубі (споруда не збереглась, на її місці збудовано «Ave Plaza»), Сумська, 5 (колишня кав’ярня «Руж», у 1920-х роках – «Красный кондитер») .

Loading

Кав'ярня "Пок"

«Пригадую, ми сиділи в нашому улюбленому кафе «Пок», пили каву з гаспаронами і журилися: Майк, Олекса Слісаренко, Левко Ковалів і я. В глибині кімна¬ти за своїм постійним столиком сидів Семенко, палив люльку і щось писав: штаб семенківської організації та редакція журналу «Нова генерація» тут і містилися — у кав'ярні «Пок» за столиком у глибині кімнати» (Ю. Смолич)

Loading

Будинок Блакитного/Будинок Літераторів

Будинок літератури ім. Василя Елана-Блакитного було відкрито у Харкові 5 січня 1927 року в приміщенні колишнього Музею церковних старожитностей при Духовній консисторії. Культурна політика, впроваджувана правлінням клубу літераторів, що формувалось представниками різних літ. об`єднань, митців і журналістів, передбачала діяльність клубу не тільки у напрямку розвитку літератури, але охоплювала всі види мистецтва, створюючи соціокультурний простір для співіснування та співпраці митців. Це сприяло насиченості та ефективній діяльності клубу протягом 7 років його існування.

Loading

Будинок Блакитного/Будинок Літераторів

"В ньому відбувались усі головні події, пов’язані з розвитком тодішньої української літератури. Тут у бурхливих пристрастях точилися запеклі диспути, — на той час особливо гостро викликані бойовими памфлетами Миколи Хвильового. Ці творчі "бойовиська" притягували до себе сотні "болільників", серед яких приходили не тільки послухати, але й самому взяти участь у таких змаганнях. Кого тут не було! Неодмінним учасником і активним промовцем був Микола Скрипник."(В. Сокіл)

Loading

Площа Елана-Блакитного

Бюст В.Еллану-Блакитному (архітектор – М. Новосельський) було встановлено у 1927 р. на Поштовій площі. Пам`ятник загадково зник на початку 30-х рр.
"У 1926 році в Мироносицькому сквері на перехресті двох доріжок Блакитному було поставлено пам`ятник: бронзове погруддя на мармуровому п`єдесталі, яке простояло недовго, лише кілька місяців, і однієї ночі зникло без сліду. Навіть каміння на брукові було так укладено, що не можна було віднайти місце, де той пам`ятник стояв. Українські комуністи розгубилися: жодних офіційних повідомлень чи пояснень з приводу зникнення пам`ятника не було."(Т. Кардиналовська)

Loading

Гуртожиток у Жаткінському провулку

"Я подякував, бо квартировлаштування не потребував: на «Віллі Жаткіна», в номерах з-під проституток, де організовано було гуртожиток для акторів, я мав розкішне індивідуальне приміщення. А саме: за колишньою буфетною кімнаткою, що мала віконце в коридор, через яке колись подавалось випивку й закуску нашвидкуруч... Оце й був тепер мій «апартамент». Денне світло в моє помешкання, правда, не пробивалось, але я чудово обходився з гасничком і вдень, і вночі, розкошуючи в самотині й корпіючи над моїми першими літературними «опусами»."(Ю. Смолич)

Loading

Барліг на Басейній 20

"По закінченні репетиції ми зразу й рушили в Копиленків «барліг» на Басейну вулицю. Був то й справді барліг, але й не барліг: за комунальним визначенням таке приміщення зветься кухнею. І була то кухня в якійсь —до революції — панській квартирі, доволі простора й з величезною плитою, на якій готувати можна було зразу на чималу родину й величезний гурт гостей. А скидалася ця кухня на барліг тому, що з тих же дореволюційних часів була не мазана і не білена — аж чорна від кіптяви....І мешкали в цьому барлозі на тій порі аж четверо початкуючих, але вже друкованих українських письменників: Копиленко, Сенченко, Панч і Вражливий. "(Ю. Смолич)

Loading

Барліг на Басейній 20

"Копиленко й Сенченко— основні, сказати б, мешканці, першовідкривачі цієї доісторичної печери — мали по вузькому солдатському ліжку: в Копиленка — вистеленому паками газет, в Сенченка — з чувалом, напханим сіном. Панч і Вражливий, прийшовши у прийми, розташувалися на тій величезній кухонній плиті, що тепер гідно виконувала функцію розлогого двоспального ліжка. Тільки ми ввійшли, Копиленко зразу й запропонував:
— Слухай, якщо тобі нема де жити, то приходь до нас: он бачив у кутку скриню — там, либонь, хазяйська картопля, на ній можна розкішно влаштуватися. "

(Ю. Смолич)

Loading

Гуртожиток у Жаткінському провулку

"Я подякував, бо квартировлаштування не потребував: на «Віллі Жаткіна», в номерах з-під проституток, де організовано було гуртожиток для акторів, я мав розкішне індивідуальне приміщення. А саме: за колишньою буфетною кімнаткою, що мала віконце в коридор, через яке колись подавалось випивку й закуску нашвидкуруч... Оце й був тепер мій «апартамент». Денне світло в моє помешкання, правда, не пробивалось, але я чудово обходився з гасничком і вдень, і вночі, розкошуючи в самотині й корпіючи над моїми першими літературними «опусами»."(Ю. Смолич)

Loading

Гуртожиток у Жаткінському провулку

"Не забути мені харківські двадцяті роки і гуртожиток у Жаткінському провулку. У дворі двоповерховий будинок, де на першому і другому поверхах існувала коридорна система, напевно, колись це був поганенький готель. У будинку мешкали молоді письменники, художники і ми — актори театру «Березіль», що очолював видатний режисер-новатор Олександр Степанович Курбас. Довгий коридор другого поверху і майже (за винятком кабінету Леся Курбаса) проти кожної кімнати якісь столи, а скоріше, ящики тара, так-сяк пристосовані для кухні. Тут жили, працювали, дискутували, творили режисери, актори, поети, художники."(Н. Ужвій)

Loading

Будинок Хвильового, Римарська 19

З 1925 по 1930 р. Хвильовий мешкав у приміщенні на Римарській, 19.
"Живе редактор Карк близько міського парку, на тім краю, де сонце сходить і блимає в скалках сміття, - там вигін, там собаки, а вночі постріли на сполох – вартові"
(М. Хвильовий "Редактор Карк", 1923 р.)

Loading

Гуртожиток на Свердлова 118

«Перевести через фракції Комунгосп, Южбюро і Жилсоюза директиву — дати додаткові кімнати нижчезазначеним письменникам, а в разі неможливости в першу чергу дати їм потрібну кількість кімнат з розрахунку кімнату на 2 душі для сімейних і кімнату для праці в центрі міста в будинках, де звільняються кімнати, і новозбудованих. Досвітньому 3 кімнати (6 душ сім’ї), Яновському 1 кімнату (1 д.), Бажану 1 кімнату (1 д.), Вражливому 1 кімнату (2 д.), Любченку 1 кімнату (2 д.),Іваніву 2 кімнати (4 д.),Тичині 1 кімнату (1 д.),Хвильовому 3 кімнати (5 д.)».

Loading

Гуртожиток на Свердлова 118

"Довго не могла з’ясувати, де мешкали письменники В. Минко та В. Мисик. З різних джерел відомо, що перший жив над другим і що другого 4.11.1934 р. заарештували помилково замість першого та так і не випустили – дали 5 років Соловків. Але де були ті поверхи? Вдалось встановити, що до “Слова” був попередній письменницький будинок на Холодній Горі, по тодішній вул. Свердлова, де мешкали певний час С. Божко, А. Головко, В. Сосюра, В. Мисик та В. Минко й інші. Нарешті О. І. Різниченко, співробітниця Харківського літературного музею, поставила крапку над “і”: вул. Свердлова, 118." (Н.Дукина)

Loading

Будинок Остапа Вишні, Сумська 122

"Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці, а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним.У «Вістях» почав я працювати за перекладача."
(Остап Вишня. "Автобіографія")

Loading

Будинок Остапа Вишні, Сумська 122

"Вначале О. Вишня с семьей поселились на Холодной горе. А через год получили две комнаты в общей квартире № 11 на пятом этаже дома № 122 по улице Карла Либкнехта (так тогда называлась Сумская)."
(Цыпин, С. Адрес: Сумская, 122 )

Loading

Будинок "Слово"

"В Нагірному районі Харкова, тоді ще на кінці міста, на тихій, немощеній вулиці, яку названо спершу Барачною, а потім "Червоних письменників", стоїть огрядний, пятиповерховий будинок, зовсім відмінний архітектурою від своїх сусідів. Коли б на будинок можна було поглянути згори, він нагадував би велику друковану букву 'С', вістря якої спрямовано у великий двір. [...] Названо будинок "Словом" і почав він своє недовге існування в місяці грудні 1930 року."

(В.Куліш "Слово про будинок 'Слово'")

Loading

Будинок "Слово"

У грудні 1929-го члени кооперативу "Слово" -- письменники, поети, драматурги, актори та художники -- заселюються у новозбудований будинок, що за оригінальним задумом  архітектора М. Дашкевичем було спроектовано у формі літери "С". На початку 1930-х рр. тут зібрано весь цвіт тодішньої української літератури і культури — Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Павло Тичина, Микола Куліш, Лесь Курбас, Майк Йогансен. З 1932 по 1940 більшість мешканців “Слова” були репресовані радянською владою. 

 
Сумська 13
За підтримки Харківського літературного музею