Зі спогадів про Будинок "Слово"

Харків, жовтень 1929

Драстуйте! Драстуйте!..

Що вам сказати найперше? З чого почати? Давайте-но з хати, з нової оселі. Вона ще не готова. (Сьогодні вранці я був там). Вигляд пристойний, білять, фарбують. І в “себе” в кімнатах я застав фарбярів і дівчат, що миють вікна, співають пісень і т.д. (Це я для ідеології). Чотири дні — і наші хатинки будуть готові. Числу к 1, к першому, приміром, всі етажі будуть готові, хіба що за винятком самого найнижчого. Там, унизу, стане роботи до 15.Х. Кардинальне питання: котли (вони ж і казани) -- коли вони будуть? К Різдву, через місяць, завтра, сьогодні — здається, нікому ще невідомо... Ergo, міркуй: хочешь — будь дома, ще відпочинь і крапельку поправся, хочешь — їдь на Артемівську... Це залежить од тебе. Якщо ж що-небудь неждане, ц[еб]т[о] переселення народів, я тебе сповіщу днів за кілька, 2, 3, як узнаю...

З приватного епістолярію Івана Дніпровського та Марії Пилинської (кв.21)

1930 року збудували "Слово". За порадою Михайла Биковця я за рік до того вступив у число пайщиків цього письменницького будинку. До цього часу в нас обох були погані житлові умови. Я далі не міг жити на Клочківській, фактично, став безпритульним. Михайло жив трохи краще, мав маленьке, але досить зручне мешкання при школі на Басейній вулиці.

… Останні місяці перед закінченням будівництва "Слова" ми з ним удвох жили в тій сторожці. А тільки-но оповістили, що можна вселятись, миттю склали свої манатки і перебрались до чудової квартири №14. Михайло ще кілька днів збирав речі, а я увійшов у свою порожню кімнату з одною валізкою та торбою з постіллю, розстелив на підлозі газети, поклав на них подушку і відразу ліг спати, бо був пізній вечір, а світла до будинку ще не підключали. Потім казали, що я виявився першим поселенцем у "Слові".

Василь Сокіл, кв. 14.

Початок 1930-х

У Куліша вдома був один-два рази в якійсь справі. Чистота в квартирі, у всьому охайність, порядок. Письмовий стіл — чистий, без газет, книжок, паперу й різного іншого мотлоху — відполірований блиск, до того ж не стіл, а столик, як рівняти до справжнього кабінетного стола. Ми тоді жили в Харкові в будинку «Слово». Там був просторий двір і пристойний скверик, навіть з квітами. Там і зустрічалися «слов’яне». І я кілька разів з Кулішем, бо він теж любив там проти сонечка посидіти. Хвильовий, Тичина, Вишня — ніколи в той скверик не виходили. Тоді я часто виводив у скверик своїх ще маленьких дітей, там і з Кулішем зустрічалися. Пам’ятних розмов не було. Справляв він на мене особливе враження: мені здавалося, що з кожного руху його, з виразу обличчя, очей ллється талант, доброта, доброзичливість, лагідність, мудрість. Бути з ним було дуже приємно.

Іван Сенченко. Фрагмент. Нотатки про Літературне життя