Будинок Слово (Дом Слово)
Україна, м.Харків, Культури 9

Зі спогадів про Будинок "Слово"

Харків, жовтень 1929

Драстуйте! Драстуйте!..

Що вам сказати найперше? З чого почати? Давайте-но з хати, з нової оселі. Вона ще не готова. (Сьогодні вранці я був там). Вигляд пристойний, білять, фарбують. І в “себе” в кімнатах я застав фарбярів і дівчат, що миють вікна, співають пісень і т.д. (Це я для ідеології). Чотири дні — і наші хатинки будуть готові. Числу к 1, к першому, приміром, всі етажі будуть готові, хіба що за винятком самого найнижчого. Там, унизу, стане роботи до 15.Х. Кардинальне питання: котли (вони ж і казани) -- коли вони будуть? К Різдву, через місяць, завтра, сьогодні — здається, нікому ще невідомо... Ergo, міркуй: хочешь — будь дома, ще відпочинь і крапельку поправся, хочешь — їдь на Артемівську... Це залежить од тебе. Якщо ж що-небудь неждане, ц[еб]т[о] переселення народів, я тебе сповіщу днів за кілька, 2, 3, як узнаю...

З приватного епістолярію Івана Дніпровського та Марії Пилинської (кв.21)

1930 року збудували "Слово". За порадою Михайла Биковця я за рік до того вступив у число пайщиків цього письменницького будинку. До цього часу в нас обох були погані житлові умови. Я далі не міг жити на Клочківській, фактично, став безпритульним. Михайло жив трохи краще, мав маленьке, але досить зручне мешкання при школі на Басейній вулиці.



Останні місяці перед закінченням будівництва "Слова" ми з ним удвох жили в тій сторожці. А тільки-но оповістили, що можна вселятись, миттю склали свої манатки і перебрались до чудової квартири №14. Михайло ще кілька днів збирав речі, а я увійшов у свою порожню кімнату з одною валізкою та торбою з постіллю, розстелив на підлозі газети, поклав на них подушку і відразу ліг спати, бо був пізній вечір, а світла до будинку ще не підключали. Потім казали, що я виявився першим поселенцем у "Слові".



Василь Сокіл. Здалека до близького.

Початок 1930-х

У Куліша вдома був один-два рази в якійсь справі. Чистота в квартирі, у всьому охайність, порядок. Письмовий стіл — чистий, без газет, книжок, паперу й різного іншого мотлоху — відполірований блиск, до того ж не стіл, а столик, як рівняти до справжнього кабінетного стола. Ми тоді жили в Харкові в будинку «Слово». Там був просторий двір і пристойний скверик, навіть з квітами. Там і зустрічалися «слов’яне». І я кілька разів з Кулішем, бо він теж любив там проти сонечка посидіти. Хвильовий, Тичина, Вишня — ніколи в той скверик не виходили. Тоді я часто виводив у скверик своїх ще маленьких дітей, там і з Кулішем зустрічалися. Пам’ятних розмов не було. Справляв він на мене особливе враження: мені здавалося, що з кожного руху його, з виразу обличчя, очей ллється талант, доброта, доброзичливість, лагідність, мудрість. Бути з ним було дуже приємно.

Іван Сенченко. Фрагмент. Нотатки про Літературне життя