Биковець Михайло

Журналіст, бистрий на перо, який з незрівнянною оперативністю і майстерністю обслуговував сьогоднішній день. Людина діла. Це на ньому довгі роки тримався «Плуг» і його орган «Плужанин». Численні свої опуси підписував здебільшого псевдонімом Марусик, а частіше — урізаним прізвищем і ім’ям — Мих. Бик. чи Бик. Мих. Жартуючи, літератори вигадали йому ще кілька таких прізвищ: Мих Хим, Хим Мих, Мих Киб, Киб Мих тощо.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Велетенської працездатності людина. Останні роки до арешту працював над біо-бібліографічним словником, склав величезну картотеку, яка займала цілу шафу. Після арешту хтось все це викинув у підвал «Слова». Йшли люті арешти. Тероризовані люди, перед якими маячили постаті філерів, що з усіх боків оточували «Слово», і «чорні ворони» мовчазно проходили повз тих повних цупко і дбайливо пов’язаних папок. Не до того було. Та що сирові неопрацьовані папки! Загинула величезна колекція портретів передових діячів мистецтва й культури кінця 20-х років геніального Анатолія Галактіоновича Петрицького [150]! І це вже на приватній квартирі і не в сирому підвалі опального будинку, а в мистецькому сховищі, на очах у всього суспільства, якому, проте, теж не було ніякого діла до того бузувірства — над кожним висів дамоклів меч [151], невідомо було тільки, коли він впаде... Кажуть, що начебто розпорядження про знищення колекції віддав культпроп ЦК і пізніше — міністр освіти Андрій Хвиля [152], що, звісно, не врятувало його.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Закінчив Биковець Кобиляцьку гімназію і далі не вчився. Одного разу у нас з ним виникла цікава розмова. «Ой, дивися, Михайле, суспільство стає щораз освіченіше, нові люди потоком ідуть з університетів, інститутів... Гляди, не сядь на мілину з своєю гімназією»,— сказав я. «Про це я знаю,— відповів Михайло,— і склавши руки не чекаю удару. У мене своя система удосконалювати свої знання, будь певен, мілина мене не страшить! Якщо суспільство щороку в своїх знаннях підіймається на п’ять сантиметрів, то я намагаюся піднятися на сім-десять сантиметрів, так і буду йти попереду!»

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

У нього була гарна бібліотека, читав він багато, працював теж як оперативний працівник в «Плузі», в «Плужанині» він був незамінний. Писав, не усамотнюючись в кабінеті. В той час для плужанства характерна була «купність», кабінетне домашнє життя було вдивовижу, в своїх селах ми завжди і скрізь купчилися, збиралися на гулянки, гуртувалися. Цю звичку принесли в перші часи і в «Плуг». Дома всиджували ледве до 1 —2 години, далі зривалися і спливали у свої кошари. Таких було кілька. Спочатку редакція газ[ети] «Селянська правда», де ми неймовірно заважали працівникам робити газету, не розуміючи, звичайно, цього; далі — в приміщенні «Плуга», на Пушкінській, в тому будинку, де розмістився комбінат Фурера «Радянське село» [153]. Друга година — і в «Плузі» вже повно. Діла не було, то сходилися без діла, як на вечорниці, тинялися по коридорах, по кімнаті, відпочивали на підвіконнях, на двох стільцях, що мала редакція «Плужанина». Крім Сенченка, тут часто товкся Копиленко, Іван Шевченко, Антін Дикий [154], Пилип Голубничий [155], Анатоль Гак [156]. Тиняються з кутка в куток, щось говорять, сперечаються, а Мих Бик, Бик Мих, Киб Мих, Мих Киб, Марусик сидить за столом, він був секретарем журнальчика і, власне, справжнім його редактором, кидає репліки, зауваження і водночас — опрацьовує кореспонденцію розбірливим гарним почерком, без поправок, без переписувань, отож писав відразу начисто. Більшу половину перших номерів журналу «Плужанин» (здається, спочатку він «Плугом» називався) написав сам Михайло Биковець під різними псевдонімами, за що йому велике спасибі!

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Любив Кубань, часто їздив відпочивати на Кубань, десь у нього були знайомства, розповідав, як косив сіно, громадив, як возив його на таких самих гарбах, як і у нас, на Кобиляччині [157]. Поетом у вузькому значенні слова не був. У ширшому треба ж справді бути поетом, щоб, маючи такі практичні ділові нахили, застряти в редакції журнальчика на якісь півсотні сторінок. Адже ж міг чоловік буть правителем справ якого завгодно міністерства, директором якої завгодно школи, технікуму, заступником міністра по організаційних питаннях чи в справі масової роботи. Міг бути незамінним працівником енциклопедії, статистичного бюро! Просто Кобиляки не привчили його до масштабного мислення, з Кобиляк в «Плуг» потрапив, де панували ті ж самі традиції. Жаль. А міг би, як Білик-Рудченко, піднятися до генеральських апартаментів [158]. З ним було легко, не літав чоловік у високостях, був наскрізь земний, тому не лукавий, щирий, прямий.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

В особистому житті йому не таланило. Товаришування з сестрою Досвітнього ні до чого не призвело, розійшлися. Вже маючи понад тридцять років, зустрівся з жінкою, в яку молодим був закоханий, на той час вона вже була вдовою, мала сина. Перевіз до себе. Жили, жили якісь там два-три-п’ять років (скільки саме, забув) та й розійшлися, на перешкоді її дитина стала. Зрозуміла жінка, що з Михайла батька синові не буде, й пішла. Для неї найсвятішою річчю було щастя дитини, «а я вже якось доживу»! Михайло сумував, та зарадити не міг, видно, виховувати чужу дитину не така проста річ. А її любив і шкодував, що так сталося.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky