Фрагменти: Муратов. На крилах літани
Фрагмент спогадів Наталі Білецька-Муратова, 1981
Я поїхала у відпустку наприкінці липня 1945-го року до Харкова. Сюди вже повернулася з евакуації моя тітка, мої подруги, повернувся мій університет. Рідне місто лежало в руїнах, та на серці було радісно. Будинок «Слово» серйозних пошкоджень не зазнав. У ньому отримала житло Ігорева сім’я: мати, сестра, дружина з Сашком. Оселилась тут і Марія Романівська, моя тітка. У прикінцевий день моєї відпустки, 18 серпня 1945 року, прийшов від Муратова лист. Я дізналася, що Ігор — живий... Муратову пощастило потрапити до своїх. Удвох з поляком Владеком Раткевичем вони пішли з розбитого вщент концтабору на Узедомі назустріч Радянській Армії.
19 вересня 1945
Коли я повернулась після демобілізації, ми стали жити в Харкові, в будинку «Слово», утрьох: Марія Михайлівна Романівська, моя сестра Катя і я. Якось прибігла Олена Муратова: «Іди до нас швидше, Ігор приїхав!» Це було 19 вересня 1945 року. У вицвілій гімнастерці зі слідами погонів на плечах, у кирзових чоботях, він сидів на поставленій на цеглини залізній сітці — невибагливими в той час були меблі в 12-ій квартирі будинку «Слово». Заради такого свята топилася пічка з виведеним у вікно димоходом, варилась їжа, широке підвіконня правило за стіл, якесь червоне вино... Того вечора ми пили з бляшаних банок, закусюючи хлібом — я принесла півбуханки житнього. На вбитім у стіну цвяшку висіла шинеля. Туди я повісила й свою офіцерську.
«Наталочко, заспівайте, — згадав Ігор свій давній жарт, підводячись мені назустріч. — Дивись, яка виросла!» Про війну, про полон, про концтабір, про тяжке життя в евакуації того вечора не було й мови. Дотепи й жарти сипалися з Ігоря невичерпно. Від акробатики його розуму, яку він демонстрував легко й невимушено,захоплювало дух...
....
Того вечора, 19 вересня 1945 року, вірніше, тієї ночі ми з Ігорем простояли до ранку в під’їзді, а вранці всім сповістили, що одружуємось...
Незабаром Олексій Іванович Полторацький, виїжджаючи до Києва, запропонував нам перебратися до тринадцятої квартири будинку «Слово», яку він займав. Ми потрапили в дві обжиті кімнати, а в третій жила теща Полторацького з дочкою Галиною Володимирівною Штоль.”