Фрагменти: Любченко. Щоденник


Спогади

Вчора з Олійником ходили на приміщення Хвильового. По дорозі зазирнули на Сумський базарчик: гурт чоловіка 30 понуро і метушливо сновигає, тримаючи під полами товар. Торгівля лише мінова. Погляди обережні, лякливі, підозрілі. Одкрито продавалась свиняча нога за якусь величезну ціну. Тут же — половина білого буряка, мішечок висівок з трісочками. Таких висівок я ще ніколи не бачив, і мені стало дуже неспокійно.

— Ходімо, ходімо, — смикнув Олійник, а потім додав: — У містах буде голод, треба вибиратись на село...

На кватирі Хвильового (я внутрішньо тремтів, підходячи до неї) — колодка. Пішли в домоуправління. Там заправляє брат X. Він мене впізнав, я його спочатку не міг упізнати. Виявляється, дочка Хвильового евакуювалась кудись із чоловіком, що працював на заводі, і потягла за собою Юлію Григор. Стара, кажуть, не хотіла їхати, плакала, але мусила.

Пішли до матері Гжицького, хотіли в неї дещо розпитати — не застали. Пішли на кватиру Ю.) (Який рейвах! Живуть чужі люди), і там одібрали літературу (Вапліте, твори Хвильового, Йогасена, Куліша М., мої, ще дещо).

Сьогодні Олійник розповів: двоє хлопців з української поліції добули вчора спирту, напились, а на ранок померли. Їх отруєно. Ясно, що Харків кишить ворогами і більшовицька агентура діє старанно; я припускаю, що коли почне виходити газета, на мене може бути замах. Але тут не доводиться вагатись. Боротьба — так боротьба.