| Кв.: | 43 (під'їзд 4, поверх 3) |
| На дошці Перші мешканці 30-ті рр. | |
Носив бороду й мав добрі вуса. Як відомо, всі Дикого боялись, бо вмів створювати враження, що «щось таке знає», чого інші не знають; що «має авторитет» у колах, у яких інші авторитету не мають; що взагалі діє з «чийогось доручення» і таке інше. Якось йому хтось порадив, і він вуса та бороду зголив. І всі враз побачили, що він абсолютна мізерія і навіть побоюватись його перестали. Але Дикий знову відпустив вуса та бороду. І знову всі почали його боятись.
Юрій Смолич
Якщо виходити з подій, описаних І.Багряним у "Садові Гетсиманському", А.Дикого арештовано десь у 1937–38 рр. Коли страчено — невідомо. З "Саду": в’язні в камері розважаються, вигадуючи різні проекти, що б вони зробили, аби їх оце випустили. Діходить черга до А.Дикого: "А я б, якби мене випустили... я б! Всю дорогу, аж од самої Холодної Гори... горошину... по тротуару... носом котив би!.. Через увесь Харків!", — проект Дикого неперевершений і в’язні замовкають...
Наталка Дукина
Коли Дикого почали критикувати за творчу бездіяльність, він запросив нас, тодішніх комсомольців, мене і Дорошка, додому і показав зошит, у якому записані майбутні твори Антона. Заглянувши у той зошит, ми переконалися, що Дикий… зовсім неписьменний, що він володіє пером рівно настільки, щоб підписати своє прізвище або написати з помилками яку-небудь заяву. Дикий був головою житлокооперативу “Слово”, згодом директором харківського літфонду. Ми повірили, що книжку віршів “Огонь цвіте” написав йому за один вечір В. Сосюра (“я сам у себе сиву волосину вирвав”), а більше нічого за життя Дикого у друку не з’явилося. Коли його заарештували, то йшли чутки, ніби він не був у банді, а й сам був главарем банди не то Струка, не то якогось іншого. Родом він був, здається, з якогось села Андрусівки
Степан Крижанивскький
Непробудний п’яниця і зовсім нездалий поет належав до групи Семенка „Нова Генерація”. Наглядав за будовою „Слова”. Не зважаючи на заслуги у викриванні ухилів у свого приятеля, про які навіть у „Слові” досить голосно говорили, був заарештований і пропав.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo
Антін (чи Антон) Дикий. Все життя експлуатував людський страх перед ЧК і його перевтілювання. Прозоро натякав, що він своя людина в «органах». Про перші роки його в «літературі» написав Смолич. Можна додати, що служив, як тоді в Держвидаві [159], він лише перші роки. Потім жив, ніде не працюючи і ні на що не будучи здатний, був ледачий, неосвічений, без будь-яких знань, кваліфікації. А жив добре! Як він це примудрявся робити — один бог знає! Бувши заарештований, в НКВД заявив, що являвся організатором націоналістичної контрреволюційної організації, куди залучив Євгена Касяненка, Івана Сенченка і ще там когось. Після XX з’їзду мене в цій справі викликали в канцелярію прокуратури, розповіли про це зізнання Антона Дикого, спитали, що я можу сказати про нього. В розмові прокурорський працівник задумано і журливо сказав: «Виднотя, тяжко йому довелося, коли звів на себе такий наклеп...»
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
До речі, про моральне обличчя Дикого. В 1937 році на одних із зборів харківської організації він виступив з промовою, в якій сказав: «А то є ще такі внутрішні емігранти, як Сенченко...» Заява для Сенченка сумних наслідків не мала, можливо, ці збори відбулися вже після детронізації Єжова [160]. А сам Дикий був заарештований. Незадовго перед арештом він зазнав якоїсь катастрофи, ледве чи не викинули його з партії і призначили на роботу в архів. Одного разу, за кілька днів до його арешту, ми йшли однією дорогою, він попереду, я позаду. Перетряска тяжко вплинула на нього, він якось охляв, змарнів, пасма волосся якось безсило спускалися з голови на тоненьку шию, як буває у худеньких хлопчиків. І мені стало жаль його.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Був він напрочуд життєрадісний і веселий і умів розсмішити навіть абсолютних мізантропів. Цьому чимало сприяла сама його вдача. Людина зовсім некультурна, без будь-якої освіти, після церковноприходської школи, навіть майже неписьменна, — він і вірші свої писав з двома-трьома помилками в кожному слові, — він був обдарований від природи сильно розвинутим почуттям гумору та гострою дотепністю. Допомагала цьому і його дивовижна пам’ять: він запам’ятав змалку тисячі пісень і незчисленні «корпуси» народних прислів’їв та приказок.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Був Антон Дикий «кладєзь» дивовижних історій та пригод і на кожну подію в житті міг розповісти десять аналогічних, але ще більш виразних та вражаючих. Вигадка, фантазування — то була стихія Дикого, і брехні його були неповторно захоплюючі. А брехав він завжди і повсюди віртуозно. Не брехати він взагалі не міг. І навіть коли б і сказав колись правду, то однаково йому ніхто б не повірив. Але його брехні, вигадки, фантазування завжди виглядали напрочуд правдоподібними, достовірними, і їм дуже хотілося вірити.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Зрозуміла річ, що був Дикий і незрівнянним розповідачем. Хіба що єдиний Сашко Довженко міг конкурувати з Диким у мистецтві розповіді. Розповідав Дикий так, що не раз бувало: якесь відповідальне засідання раптом уривалося, бо Дикий, взявши слово для виступу, починав щось розповідати — і вже всі слухали його брехню, розвісивши вуха.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1