Вишня Остап

Коли Вишня приходив до нас, тоді від сміху довгий час боліли не лише роти, а й животи. Він умів оповідати анекдоти неперевершено. Сам при тому голосно, громоподібно реготав. Але бачили ми й іншого Вишню. Коли, приїхавши з полювання, він довідався про самогубство побратима Хвильового, так же само, як умів сміятись щиро, плакав невтишними сльозами й увесь час повторяв: — На кого ж ти нас, Григоровичу, покинув? Що вони з тобою зробили? Що вони з тобою зробили?...

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Мені в усій моїй дальшій довголітній практиці літератора й редактора не доводилося зустрічати журналіста, який був би настільки газетярем — співчуванцем усіх земних людських справ, активним співучасником цілого життєвого процесу, який би неодмінно втручався скрізь, де в тому була потреба. Павло Михайлович був журналістом не лише в фейлетонах, які друкував, а в кожному листі, що він писав, у кожній своїй нехай найкоротшій відповіді на лист читача. А листів Вишня завжди одержував безліч...

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Крім фейлетонів та листування, найважливішою справою для Вишні було меценатство — невгамовне меценатство в усіх мистецтвах і над усіма митцями. Вишня відвідував усі прем’єри в усіх театрах міста; не пропускав жодної зміни вітчизняних фільмів у кіно; до цирку заходив щовечора, особливо за куліси — до клоунів та в менажерію; художники й скульптори чекали його на кожному вернісажі; жодний мистецький диспут не починався до приходу Вишні.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Коли в якомусь театрі занедужував тяжко якийсь актор, Вишня йшов до відділу соцзабезпечення або Червоного Хреста і добував путівку на курорт; похилих віком митців він улаштовував до богаділень; коли мав гроші, позичав їх (без віддачі, певна річ) незаможним діячам усіх мистецтв; акторів та співаків, котрі впадали у запій, лікував за своєю власного системою — «словом і ділом»: словом — умовляв, ділом — обливав холодною водою. Павло Михайлович (за першим фахом — фельдшер) — неодмінно з’являвся біля ліжка кожного письменника, що захворював.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Пригадую, коли тридцять першого року мені треба було невідкладно робити операцію виразки шлунка, Павло Михайлович привіз до мене найкращих спеціалістів, він же викликав машину швидкої допомоги, він же домовився, щоб операцію робив сам Адам Адамович Бельц, перший дзвоник у лікарню після операції був від нього...

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Щодо пристрастей, то в Павла Михайловича їх було кілька. Насамперед, собаки. Павло Михайлович викохував та виховував їх, одержував за них срібні та золоті медалі, був арбітром на всіх собачих виставках та змаганнях і безкорисним консультантом усіх харків’ян, котрі теж кохалися в собаківництві. Імена своїм собакам Павло Михайлович давав чудернацькі: Лялька, Цацка абощо.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Певна річ, що залюбленість у собаках сполучалася в Павла Михайловича з невгасимою пристрастю до мисливства. Вишня мав рушниці всіх систем та калібрів і набивав патрони за своїм власним способом: один пиж на порох і два на шріт. Готувався до виїзду на полювання Павло Михайлович дуже дбайливо, старанно й заздалегідь; про трофеї нічого не можу сказати: я бував з Вишнею на полюванні всього кілька разів і за всі ті рази він не встрелив жодної куріпки і жодного зайця.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Риболовля теж входила в коло пристрастей Павла Михайловича — рибалка був з нього найзаповзятіший; ловив на поплавчанку, на донку, на перемет і навіть на спінінг, який в ті роки тільки-тільки входив у нас у відомість. З усіх риб найбільше смакували Павлові Михайловичу мариновані міноги, які у нас, на жаль, не водяться і купувати їх доводилось у гастрономі.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Кінські перегони для Павла Михайловича були справжнім відпочинком для душі і тіла. Він відвідував усі скачки, не гребуючи й тоталізатором. Траплялося, програвав усе, крім собак та рушниць, а траплялося — раптом влаштовував величезний бенкет для всіх друзів та знайомих, щоб чимскоріш позбутися «чужих», як він казав, виграних червінців...

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Завжди сердешному Павлові Михайловичу доводилось поспішати, бо був він надзвичайно компанійської вдачі, любив погомоніти з друзями, особливо якщо траплялася чарка під помідор або на пиво — раки, а не було ж такого дня, щоб котрась з компаній друзяк не чекала на Павла Михайловича — у підвалі під «Вістями», в більярдній Парфішки, в літньому кафе на даху готелю «Красная» або, пізніше, — в Будинку Блакитного, де Павло Михайлович був діловим головою ради клубу та «шеф-коком гоноріс кауза» у письменницькому ресторані.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Колись — ще в двадцятих роках — Майк Йогансен так говорив про Вишню та його дивовижну популярність: всі українці поділяються надвоє, але не нарівно. 99 відсотків складають ті, хто, тільки побачивши нову «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшися з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше почитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!..» До другої частини — це тільки один відсоток — можна зарахувати всіх тих, котрі аж ніяк не визнають таланту Вишні — цілком поважно, абсолютно, переконливо і навіть справедливо аргументуючи своє заперечення: вони оцінюють творчість Вишні зовсім непохвально, вважаючи його речником оджилих традицій, назадницьких літературних форм та прийомів, естетизатором звульгаризованих, псевдонародних шаблонів. Щоб наочно задемонструвати таку свою позицію перед усіма, вони, наперед поблажливо посміхаючись, беруть якийсь фейлетон Остапа Вишні і починають його вам вголос читати, не вміючи — вже з другого речення — стримати сміху. При тому зневажливо приказують: «Ну, я ж вам казав: це так глупо, що неможливо стримати сміх...»

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Вишня володів безцінною властивістю письменника — умінням знову відкривати та винаходити давним-давно відкриті вже чи винайдені речі. Він умів знову і знову примічати й показувати всім давно вже усіма примічені деталі — оті «дрібнички», за якими стоїть велике: почуття, ідеї, діяння. Вишня був і неперевершеним майстром характеростворення, надто — відтворення індивідуалізованої мови людей. Був незрівнянним побутописцем і в той же час досконально умів мовою своїх персонажів виповісти свої ідеї. Бездоганно володів мистецькою умовністю.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Сміх Вишні — веселий, щирий, здоровий — і походив від повнокровного відчування радощів буття, а саму «дурість дурості» — звичайний прийом гумористичної містифікації — умів віддати тактовно, без пересади й надужиття. Чи бував Вишня інколи грубуватий та непристойний? Бував. Але грубість та непристойність — такі відворотні в літературі взагалі — в фейлетонах та гуморесках Вишні робились цілком прийнятними, навіть... чистими. Бо це — від сили його майстерності.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Та не в самому «майстерстві комікування» секрет казкової популярності Вишні. Мені здається, його секрет у тому, що він сміявся з того, що смішно всім. Людям зовсім різним вдачею, «від мала до велика», різним громадським станом, навіть різних соціальних категорій. Вишня-гуморист умів знайти й висміяти річ, що смішна навіть іпохондрикові; Вишня-сатирик умів взяти під дошкульний обстріл факт, явище або процес, який був у центрі уваги суспільства, які хвилювали всіх і непокоїли кожного. І глузував Вишня не «від себе самого», а від усіх, так би «по-вишневому» мовити — «від імені і з доручення всіх»...

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

І, нарешті, — чи не найголовніша поміж усіх якостей Вишні, — це те, що був Вишня усім складом своєї творчості — мовою, образами, метафорами, асоціаціями, самою системою мислення та характером світосприймання — глибоко національний. Вишня не англієць і не француз. Вишня і не росіянин та білорус. Вишня — українець.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1