Михайль Васильович Семенко
поет, редактор
| Кв.: | 39 (під'їзд 4, поверх 1) |
| Роки життя: | 1892-1937 |
| Місце народження: | с. Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губ |
| На дошці Перші мешканці 30-ті рр. | |
Блискучою містифікацією в тому самому журналі був жартівливий некролог по поетові Семенку, написаний самим Семенком. Річ у тім, що на критику бойчукістів у «Новій генерації» журнал «Літературний ярмарок» озвався таким чином: «Якщо бойчукісти не художники, то й Семенко не поет. Поета Семенка нема». І в некролозі в траурній рамочці зазначалося: «Труп Семенка знайшли на вулиці. Його вбито якимсь тупим знаряддям (можливо, «Літературним ярмарком»)». Услід за некрологом ішли спогади Петрицького про «вбитого» приятеля: «Я бачу, як живого, Семенка: невеликого зросту, з кучерявою кучмою волосся, як у негра. Коли заплющити очі, то він дуже подібний до Пушкіна. А коли розплющити, то бачиш монголоїдні очі. Це пояснюється тим, що його мати довгий час жила як не в Японії, так у Владивостоці».
Похмурий український гумор Анатоля Петрицького. Стаття
http://artukraine.com.ua/ukr/a/mrachnyy-ukrainskiy-yumor-anatolya-petrickogo/#.WTuJ1MYlE2w
Михайль – мій колишній метр. Футурист, що йому завше не хватало якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем. Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього. Він приходив щодня на фабрику (ідеться про Одеську кінофабрику – прим. Л.Я.), викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав…
Юрій Яновський
http://litakcent.com/2012/12/27/myhajl-semenko-vid-futuryzmu-do-teroryzmu/
Він був байдужий до побуту, до «комфорту», до страв, але дуже любив свої письменницькі «знаряддя». Любив подорожі, що давали йому відчуття волі й незалежности від побуту. Вдягався просто, але зі смаком. Його «форма» – майже завжди костюм і краватка; взимку в останні роки його життя – хутряне темносіре кепі й коричневе хутряне пальто з оленя… Зі мною розмовляв завжди українською вибагливою мовою, навіть тоді, коли в багатьох сім’ях моїх шкільних товаришів почали говорити більш по-російськи
донька Ірина Семенко
http://litakcent.com/2012/12/27/myhajl-semenko-vid-futuryzmu-do-teroryzmu/
«Свою першу дружину вчительку Семенко називав «просвітянкою», бив нещадно за те, що в школі вона вчить дітей любити Шевченка, не генія – Семенка. Сусіди пробували заступитися, але і їм діставалося, бо були грішні – петлюрівці та сіоністи, що ховають золото (це було в 1920-х роках, коли в комунальній квартирі, крім Семенка, мешкала родина Волошиних і подружжя лікарів-євреїв). Дитину Семенкову дружина не наважувалась тримати вдома. Дівчинка (Ірина Семенко – прим. Л.Я.) плакала – Михайль скаженів. Тому хвора дитина місяцями перебувала в дитячому будинку-санаторії»
Донька Костя Буревія (автора потужної літературної містифікації – Едварда Стріхи), Оксана
http://litakcent.com/2012/12/27/myhajl-semenko-vid-futuryzmu-do-teroryzmu/
Не говорячи про фізичну разючість, — красуня Наталя, малий, непоказний Семенко, — вони були абсолютно різних характерів. Уявіть Семенка, як я вже згадав, малого росту, надутого, з незмінною люлькою в зубах, з настовбурченою чуприною, незадоволеного, сердитого не знати на кого і чого, в асисті незмінних „ангелів-хоронителів”, що допомогли його знищити — Антона Дикого та Олекси Полторацького. Жили Семенки незвичайно бурхливо через скажену заздрість Семенка. Пив Семенко здорово, йому допомагали пити приятелі, які в п’яного Семенка довідувались багато такого, що потім стало важким обвинувальним матеріялом у його процесі.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo