Хвильовий Микола

Сказати, що я на свої твори інакше не вмію дивитись, як на світові шедеври, я ніяк не ризикую - хоч би тому, що в цьому разі Ви мене з успіхом можете назвати дрібненьким самохвальком. Але й сказати, що я ж таки на свої твори дивлюсь, як на зразкову халтуру, я теж, на жаль, не можу, бо цю відповідь буде, очевидно, розцінено, як рисовку кокетливої і, до речі, недалекої панночки.

Микола Хвильовий

Невеликий на зріст, але жилавий, учепистий, Микола раз у раз похапцем загортав поли свого чорного давно зношеного пальта. Давно знайомий, теж чорний притертий кашкет вугласто вигорблювався на голові. Микола, бувало, тицьне його недбайливо на голову, одним помахом нацупить і забуде, викликаючи потім жартівливі закиди товаришів. Лише якийсь час поносив він капелюха, приїхавши з закордону, та й залишив, замінив зручнішим старим кашкетом... З-під сукняного козирка чітко проступали густі вигинисті, широко розкинуті, як орляні крила, і дуже рухливі брови. Смагляве обличчя, позначене кількома різкими характерними зморшками, тепер на холоді виглядало ще темнішим і худорлявішим. Проте воно мало дивовижну властивість зберігати якийсь невловимий відбиток молодості, ясніло повсякчас внутрішнім відрухом енергії, веселкуватої сміливості, усмішкуватої задирливості. Тільки в куточках невеликих губ іноді стигла затятість, щелепи міцно стискались і коротке підборіддя уперто кам’яніло. Можна було, однак, не звертати уваги на загальні риси — все заступали й за все промовляли очі... Нічого не хотіли тоді вони знати, крім найчистішої чесності. Нічого не можна було приховати від їхнього занурливого проймаючого натиску. Тривожна їхня допитливість загрібала, вивертала чужу душу і, лише дійшовши істотності, твердо відчувши правду, бодай гіркотну, але правду, — починала втихомирюватись.

Аркадій Любченко

Невеликого росту, скромно одягнутий, рідко коли в цивільному, тобто в убранні з краваткою, яку одягав на особливі оказії. На загальній фотознімці Вапліте Хвильовий сидить у першому ряді в убранні та білій краватці. Цю краватку йому зробив Куліш, зав’язавши хустину до носa, „щоб не псувати загального, ідеологічно витриманого пейзажу”. Найкраще почував себе Хвильовий у мисливському одязі, тобто в грубій куртці, чоботях, невиразного кольору й давности штанах та кашкеті. Через плече мисливські торби й рушниця в чохлі. В одній руці поводок, на якому прив’язані пси, у другій маленька, портативна машинка до писання.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Одружений був з Юлією Уманцевою, що мала від першого шлюбу доньку Любу, якою Хвильовий з любов’ю опікувався. Важко сказати, що подружжя Хвильових було дібране. Ніколи його не бачили разом з дружиною чи на черговій прем’єрі в Березолі, чи на літературних вечорах у літклюбі. Зате Любочку брав зі собою завжди до театру. Люба вчилась гри на фортепіяні в консерваторії і гарно грала. Часто на прохання Хвильового грала його улюблені твори. В такі хвилини Хвильовий замислено сидів поруч, курив і, здавалось, думками був тоді далеко від дійсности. Він був музикальний, грав залюбки на гітарі й співав.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Хвильовий дуже любив полювати. Звичайно всі думали й мали причину так думати, що на тих полюваннях більше полюють за пляшкою, як за качками чи зайцями. Хоч і це, звичайно, бувало, але, як мені говорив колись тато, на полюванні можна було вільно порозмовляти, говорити щиро й відверто, від душі. Природа давала відпруження і спокій. Тому в тяжкі моменти бурхливого й вічно неспокійного життя Хвильовий раптом зникав на день, два, або й на тиждень. Блукав понад озерами, просиджував довгі години в „тязі”, спав в очеретових шатрах і думав, думав, думав.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Зимою у дворі будинку робили ховзанку. Заливали половину двору водою, вода замерзала й чудова ховзанка була готова. Звичайно, діти з неї не сходили. Але й не бракувало старшого покоління на ховзанці. Хвильовий ніколи не їздив удень (за браком часу). Пізньою ніччю він виходив трохи поїздити. Любив так звані ,„гігантські кроки”, тобто робив спершу лівою ногою півколо, потім те саме правою. І так з годинку. Після того ще довго стояв і курив. Коло ніг невідступні два пси. Це було десь біля другої години ночі. Погулявши на ховзанці, Хвильовий ішов до себе і писав.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Він був солдат, жилавий, легкий, спритний. В армії служив у піхоті, ходив швидко: іде — тільки холоші метляються! Одного разу поїхали на полювання на Лиман двома групами. Перша група виїхала раніше, а друга затрималася. До складу другої групи входили Хвильовий, Гриць Коляда [15] і я. Вже звечоріло, і треба було поспіти на вечірній переліт. Отут Микола Григорович і показав себе! Гриць і я були вищі за Хвильового на зріст, молодші на якийсь десяток років, та коли довелося позмагатися в спритності з Хвильовим, коли довелося поспішати, з’ясувалося, що проти старого солдата ми просто сирі глиняні вальки. Він ішов, а ми з Грицем бігли навздогін, молоді, дужі вахлаки.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Хвильовий одягові не надавав ніякого значення, терпіти не міг краваток. У окремих товаришів, та й у пресі видрукуване, збереглося фото членів ВАПЛІТЕ. Прийшов у фотоательє і Хвильовий і забув начепити одну дрібницю — краватку. Хлопці її змайстрували з хусточки. Ходив багато літ в сірій обтрьопаній солдатській шинелі і облізлій солдатській шапці-вушанці. Ноги любив утепляти. Як усі, хто в гімназії вчився, не любив калош і не носив їх, але утепляв черевики зверху спеціальними накладочками, знав, як їх і звати, та зараз з голови вилетіло (чи не гетри).

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Коли Блакитного поклали в лікарню в Померках [64] Хвильовий почав організовувати одвідування хворого Еллана. Ходило не менше як чоловік з десять: Тичина, Куліш, сам Хвильовий, Копиленко, Йогансен. Я не ходив, чимось був зайнятий. Закликаючи товаришів до поїздки в Померки, він, це я сам чув, висував такі аргументи: треба одвідати хворого товариша, показати йому, що він не сам, що всі ми з ним, що справа, за яку він бореться,— і наша справа.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

У Хвильового теж була улюблена пісенька: «Шумит ночной Марсель в притоне «Трех бродяг», там пьют мужчины эль, а женщины курят табак. Там жизнь не дорога, любовь опасна там, недаром старый негр там кровь смывает по утрам...» Теж всієї пісні не співав, а тільки ту фразу, яка сьогодні причепилась до пам’яті чи до язика.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

У будень мав сіре якесь, майже непривабне арештантське обличчя. Коли мозок спав, то і вся його істота скніла, і, дивлячись на цього дрібненького чоловічка, завжди абияк одягненого, не можна було і уявити, що з ним стане, коли серця діткнеться святий вогонь неспокою. Перед нами ставала зовсім інша людина, красива, з навдивовижу виразним обличчям, з чорними іскристими очима. Брови чорні, звичайно погнуті, розліталися на всі боки. Видно було, що воістину божественний глагол — його стихія. Ось тоді вибухали дискусії, багаті, змістовні, красиві.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Хвильовий же був вільний птах, без якоїсь регламентованої професії, вільний художник, богема, чи що! І, проте, в ньому сиділа безодня енергії, винахідливості, ініціативи. Більшість з того, що хвилювало літературну суспільність 20-х років, походило від Хвильового, він був ініціатором створення не менше як з півдесятка літературних організацій.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Він взагалі любив випити. З друзями, щоб було весело, людно, з гомоном, з піснями. Але випивав від нагоди до нагоди, від іменин до хрестин. То колись. А тепер: була нагода випити в громаді — пив у громаді, не було такої нагоди — випивав сам і все розстібав комір сорочки, немов йому душно було. Бачили, як він п’яний спав на території Шатилівської лікарні під парканом. Насувалася зима з 1932 на 1933 страшний рік. Вулиці міста заполонили постаті охлялих, голодних людей, які тинялися від будинку до будинку, рилися в смітниках, сідали відпочити під парканами, і більшість їх там і знаходили вічний відпочинок. Хвильовий посірів, став маленький, поводився, як загнаний звірок. Жив у присмерку; коли ж з’являлась якась спромога — улаштовував цілонічні бучі, оті учти під час чуми.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky