Поліщук Валер'ян
Письменник, публіцист, критик
| Кв.: | 65 (під'їзд 5, поверх 5) |
| У 'Слові': | 1930 - 1934 |
| На дошці 30-ті рр. | |
Однією з маркантних постатей „Слова” був поет Валеріан Поліщук. Невеликого росту, з чудовими очима, які успадкували по ньому син Марко і донька, веселий і товариський. Пригадую одне фото з Кавказу, на якому тато сидів на бутафорному коні, а Поліщук стояв над татом, замахнувшись палицею. Це тоді, коли тато відпочивав у Кисловодську останній раз перед арештом.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo
Красиві краватки і гарні костюми любив носити красень Валеріан Поліщук [22а] — високочолий, вродливий з лиця, широкоплечий і водночас високий...
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Поліщук був красень, юнак з відкритим красивим обличчям, красивим лобом, можливо, таким був в молодих літах Борис Дмитрович Грінченко. Поліщук постійно горів, постійно витав у хмарах якихось нових ідей. Він навчав молодь, хоч сам був юнаком: «Не пишіть так, як Шевченко», і сам дотримувався цього правила, і не писав так, як Франко [116], Леся Українка [117], і, зрозуміло, не так, як його ровесники — Володимир Сосюра і тим більше Павло Тичина.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
З Сосюрою у Валеріана були якісь непорозуміння із-за дівчат. Я сам чув від Сосюри, як Сосюра начебто надавав Валеріанові за якусь дівчину. Так це було чи ні — Валеріан про це мовчав. Він взагалі був не дріб’язковий і не любив змішувати громадське з інтимним. Про громадське ж кричав, виступав з промовами, поемами, ліричними віршами, думами, про своє особисте не ділився навіть з друзями. Він тут був чистий, непорочний.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Так ось сидів я на одній з таких вечірок у тій холодній церкві, слухав захоплено виступи промовців,— не пам’ятаю вже кого саме,— аж враз почув біля себе якісь викрики, якийсь гвалт. Глянув і побачив розлюченого Коряка. Він стояв лицем до Валеріана Поліщука і молотив його по голові своїми маленькими кулачками. Валеріан сидів на лаві, закривши голову руками. Шквал як швидко налетів, так швидко й згас. Коряк похапцем вискочив з приміщення. Поліщук залишився сидіти. Сидів і тихо плакав, як хлопчик. За що побились — не пам’ятаю. Тоді ще був мало знайомий з цими людьми і не насмілився розпитати. А потім — забулося.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
