Валер'ян Поліщук

Красиві краватки і гарні костюми любив носити красень Валеріан Поліщук [22а] — високочолий, вродливий з лиця, широкоплечий і водночас високий...

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Поліщук був красень, юнак з відкритим красивим обличчям, красивим лобом, можливо, таким був в молодих літах Борис Дмитрович Грінченко. Поліщук постійно горів, постійно витав у хмарах якихось нових ідей. Він навчав молодь, хоч сам був юнаком: «Не пишіть так, як Шевченко», і сам дотримувався цього правила, і не писав так, як Франко [116], Леся Українка [117], і, зрозуміло, не так, як його ровесники — Володимир Сосюра і тим більше Павло Тичина.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

З Сосюрою у Валеріана були якісь непорозуміння із-за дівчат. Я сам чув від Сосюри, як Сосюра начебто надавав Валеріанові за якусь дівчину. Так це було чи ні — Валеріан про це мовчав. Він взагалі був не дріб’язковий і не любив змішувати громадське з інтимним. Про громадське ж кричав, виступав з промовами, поемами, ліричними віршами, думами, про своє особисте не ділився навіть з друзями. Він тут був чистий, непорочний.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Так ось сидів я на одній з таких вечірок у тій холодній церкві, слухав захоплено виступи промовців,— не пам’ятаю вже кого саме,— аж враз почув біля себе якісь викрики, якийсь гвалт. Глянув і побачив розлюченого Коряка. Він стояв лицем до Валеріана Поліщука і молотив його по голові своїми маленькими кулачками. Валеріан сидів на лаві, закривши голову руками. Шквал як швидко налетів, так швидко й згас. Коряк похапцем вискочив з приміщення. Поліщук залишився сидіти. Сидів і тихо плакав, як хлопчик. За що побились — не пам’ятаю. Тоді ще був мало знайомий з цими людьми і не насмілився розпитати. А потім — забулося.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky