Козицький Пилип

Русявий, вище середнього росту, в окулярах, жив майже замкнуто. Родина його складалась з дружини невеличкого росту — артистки радіо-центру, малого синка Тараса, над яким трусилась уся родина, та ще й бабуня і дід — батьки Козицького. Родина Козицьких була всіми поважана і спокійно-статечна. Часто можна було чути крізь вікно, яке в літі завжди було відчинене, фортепіянову гру, або спів якоїсь оперової співачки. Частенько ми, діти, набігавшись, сідали під вікном і уважно, не заважаючи, слухали. Музику ми любили. Дехто з нас учився грати, а хто не грав, то мав своїх улюблених композиторів, яких міг слухати безліч разів. Ходили так громадно на симфонічні концерти до міського саду, де під голим небом можна було почути чудові концерти ще тоді українських композиторів. Про самого Козицького пригадую один випадок, що характерний для його вдачі. Вліті, коли вікна були відчинені, заліз до його мешкання злодій. Це було вночі. Козицький прокинувся і побіг здоганяти злодіяшка, який встиг захопити з собою золотого годинника. Злодій мчав по вулиці, а Козицький за ним у підштанцях, кричучи: „ Сволоч, сволоч!” На вулиці були рідкі перехожі й були б напевно затримали злодія, коли б бодай раз почули „тримайте злодія”. Але таке невинне слово „сволоч” нікого не вражало і злодій таки втік. Не знаю, як це трапилось, Козицький раптом розвівся з дружиною і виїхав до Києва. Дружина вийшла вдруге заміж за жида. Коли прийшли німці, жид виїхав без неї на схід, а її на чийсь донос забрали з дитиною від другого чоловіка до концентраційного табору. Там дитина згинула, а сама дружина чудом врятувалась з того пекла.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo