Історія Будинку Слово

Від 1923 до сьогодення

  •  

    Будинок «Слово»

    Історія дому та його мешканців

  • 1923

    Що за причина, що в Харкові з'явився Тичина?

    Павло Тичина переїжджає з Києва до Харкова, щоб очолити новий журнал “Червоний шлях”, але мешкати йому доводиться в редакційній маленькій комірці за туалетом.

  • 1923

    Активізація культурного життя внаслідок українізації

    У 1920-ті роки столиця Радянської України знаходилася в Харкові, і саме тут вирувало культурне життя країни. Комуністична влада, намагаючись наблизитися до народу, завоювати його прихильність, узяла курс на українізацію. Це сприяло піднесенню в мистецькому житті. Письменники публікувалися в численних нових виданнях, збиралися на дискусії та вечірки, об’єднувалися в групи. За кілька десятиріч 20-ті назвуть Відродженням, щоправда, розстріляним.

  • 1923

    Письменники потерпали в тяжких побутових умовах

    Тим, хто приїхав із сіл, невеликих містечок та навіть з Києва, годі було дозволити собі орендувати квартиру, адже ціни в Харкові були вищі навіть за київські. Зарплатні не вистачало, та й платили не завжди вчасно. Літератори жили й працювали в комуналках, у триметрових комірках, на кухнях, спали на підлозі на газетах, зберігали свої рукописи в каструлях, боролися із пацюками та мишами.

  • 1926

    Ідея побудування кооперативного будинку

    У середині 1920-х українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок, де б місця стало всім. Влада підтримала проект та профінансувала. Ідея створити будинок для літераторів зародилася в літературному об'єднанні "Плуг". Учасники створили кооператив, який очолив Остап Вишня. Його правою рукою став Пилипенко (голова "Плугу").

  • Вересень 1927

    Проект будинку

    У вересні 1927-ого кооператив підписав з Комунгоспом угоду на реалізацію проекту, згідно з якою трест Укрпайбуд відповідав за реалізацію, а проектувати будинок було доручено архітектору Митрофану Дашкевичу. Гроші на будівництво надавала держава, та кожний письменник мав внести власний «пай»: протягом 15 років виплачувати повну вартість свого помешкання.

  • 29.9.1927

    Газета «Українські вісті» повідомляє про початок будівництва

    Зведення будинку «Слово» розпочали 8 вересня того ж року в нагірній частині Харкова.

  • 29.9.1927

    Затишне розташування

    Будинок зводять у Барачному провулку, тодішній околиці міста. У 1930-му провулок стає вулицею Червоних Письменників. По війні будинок має адресу провулок Барачний, 9, згодом — провулок Покровського, 9.

  • 1928

    Архітектурний проект

    Креслення Дашкевича мали докладний характер були докладні. Архітектор продумав усе: сходи, двері, територію навколо будинку, паркан. Будинок побудували з найякісніших на той час матеріалів.

    5 під'їздів (сходні). 5 поверхів. 1-й , 4 -й та 5-й під'їзди мали ще цокольний поверх, почасти під землею. У 1-му і 5-му під'їздах було заплановано ліфт, який додали пізніше. На даху 5-го під'їзду було створено солярій для засмагання, на цокольному поверсі - дитячий садок для дітей письменників.

    Загальна кількість квартир - 66. 2 квартири на цокольному поверсі першого під'їзду відводилися під адміністрацію. Там жили кербуд та двірник зі своєю родиною. Решта квартир належала літераторам.

  • 1928

    Будинок «C»

    Будинок має форму літери «С» - слово. Його мешканців стали називати «слов'янами».

  • 1928

    Розкішне житло для людей культури

    Квартири 3- та 4-кімнатні. Високі стелі, великі вікна. Найбільші квартири - кутові - мають площу близько 100 м2. Саме ці квартири дістаються верхівці кооперативу (Вишні, Пилипенку).

    Але грошей на закінчення будинку не вистачає, будівництво затягується.

  • 25.1.1928

    Доноси в кінці 1920-х

    За письменниками стежать протягом усіх 20-х років. Наприклад, Остап Вишня брав активну участь у розбудові УНР, але після її поразки вів спокійне життя народного гумориста. Для влади він все ще дуже небезпечний, за ним пильнують.

  • Лютий 1929

    Письменники їдуть до Москви

    У лютому 1929 року в Москві проходить "Український тиждень", на якому письменники зустрічаються із Сталіним. Остап Вишня вирішує попросити грошей саме тут, пише записку вождю й отримує позитивну відповідь. Згідно з легендою, переказаною Степаном Крижанівським, у той же вечір Вишні приносять у готель валізу з грішми.

  • 25.12.1929

    «Українські вісті» повідомляють про заселення будинку

    Тепер уже сміливо можна сказати, що українські письменники, принаймні більшість їх, мають житло, де вони можуть працювати у відповідних умовах. Це будинок письменників «Слово», що його розпочали будувати кілька років тому й оце недавно закінчили. Він стоїть у районі будинку Держпромисловості. Тут розмістяться зі своїми родинами понад 60 письменників. Заселення будинку вже починається.

  • 1930

    Будинок майже готовий у кінці 1929-го

    Письменники поспішають в'їхати до нового 1930-го року, навіть при тому, що опалення ще не налагоджено.

  • 1930

    Розподіл квартир по під'їздах

    66 квартир, 5 під'їздів, 5 поверхів + цокольний

  • 1930

    Як обирали квартири

    Верхівка кооперативу та кілька тих, що брали активну участь у будівництві, мають можливість обрати собі житло. Усі інші тягнуть жереб. Так Хвильовому дістається 4-кімнатна квартира, але через сварки він вирішує поміняти її на 3-кімнатну в 1-ому під'їзді.

  • 1930

    Тичина у вітальні своєї квартири

    Тепер місця вдосталь і для рояля, і для великої бібліотеки. Мисливець Вишня виділив своїм собакам цілу кімнату. Хоча й тут були деякі складнощі (миші, міль, опалювали вугіллям), але все одно це були шикарні на той час житлові умови.

  • 1930

    Перші мешканці

    У будинку «Слово» жили зовсім різні люди з досить різнобарвним минулим. "Весь цвіт письменства УРСР у роки громадянської війни виступав під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, завзятими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди." Історик Ярослав Тинченко

    Але не менше було й прихильників соціалістичних, комуністичних ідей. Такими можна назвати Миколу Хвильового, Михайла Ялового, Сергія Пилипенка, Олеся Досвітнього, Майка Йогансена.

  • 1930

    4 Івани. Кириленко, Кулик, Микитенко та Ле

    Були в домі й суто пропартійні письменники. Четвірка ВУСППівців, три з них мешкали в «Слові», публічно критикували буржуазних націоналістів, писали доноси проти «ворогів народу». Хоча вони не єдині, хто навмисно чи вимушено свідчив проти інших.

  • 21.3.1930

    Доноси на Остапа Вишню, Павла Тичину та Валер'яна Поліщука

    Тут вже агент Антон доповідає одразу про трьох письменників, які нібито намагаються створити новий антирадянський центр у Запоріжжі.

  • 20.1.1931

    Галина Орлівна, кв.27. Акторка. «Перша ластівка»

    Репресовано однією з перших у будинку. Її першого чоловіка арештовано раніше, його засудили до смертної кари. Галині присудили 5 років. По закінченні строку вона вже не мала права повертатися в Україну.

  • 2.3.1931

    Павло Христюк, кв.25. Політичний діяч і публіцист

    Як колишній член Центральної ради та один із засновників української партії соціалістів-революціонерів, імовірно, відчував хиткість свого становища. Тому у своїх творах висловлювався досить обережно та ідеологічно вивірено. Але все ж таки звертає на себе увагу органів НКВС позитивною оцінкою творів Хвильового та Епіка.

    Заарештовано за справою «Українського національного центру», у належності до цієї неіснуючої організації були звинувачені колишні члени УПСР і УСДРП, КПЗУ, безпартійні, переважно вихідці з Галичини. Засуджений до ув'язнення. Помер в одному з концтаборів «Севвостлаґу».

  • 16.3.1932

    Іван Багряний, Заарештований на кв.54. Поет, прозаїк, публіцист

    Звинувачений «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів.

    11 місяців у камері одиночного ув'язнення, на три роки відправлено на спецпоселення на Далекий Схід. Повторно заарештований за «участь у контрреволюційній організації та керівництво нею». У 1940 звинувачення зняті.

    "Прошу - не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати."
    "Ave Maria" 1927 р.

  • 1933

    У 1930-ті роки потрапляють під пильну увагу НКВС жителі більшості квартир «Слова»

    Парадні двері перекривають. Надворі постійно чергують хлопці з НКВС. Протягом кількох наступних років письменників вивозять один за одним. У звільнені квартири заселяються нові мешканці, частина квартир мають по 2-3 репресовані господарі. Письменники залякані, перестають писати, критикують один одного та самих себе.

  • 12.5.1933

    Михайло Яловий, кв.30. Поет, прозаїк і драматург

    Звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізмі» та підготовці замаху на Павла Постишева.

    Зі свідчення підсудного від 28.07.1933: На квартирі в Епіка (будинок «Слово») відбулася нарада ваплітянського ядра в складі: Епік, Хвильовий, Досвітній, Куліш, Вишня, Яловий, Яновський, Бажан, Копиленко, Сенченко, Йогансен і Є. Черняк. На нараді було схвалено: зобов'язати Ялового, Досвітнього й Вишню підтримувати постійний контакт у роботі з практичної підготовки ваплітянських кадрів до повстання з Харківським центром.

    Засуджено до 10 років виправно-трудових таборів. Справу переглянуто, вирок — розстріл. Розстріляно 3.11.1937

  • 13.5.1933

    Микола Хвильовий, кв.9. Прозаїк, поет, публіцист

    На наступний день після арешту Ялового Хвильовий запрошує в гості Куліша й Досвітнього. Під час розмови йде до свого кабінету, звідки згодом лунає постріл..

    «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. …. Хай живе комунізм, … хай живе комуністична партія».

  • 8.9.1933

    Андрій Річицький, кв.35, один з організаторів УКП, літературознавець.

    Заарештований за обвинуваченням у приналежності до «Української військової організації», «активній провокаторській контрреволюційній роботі, спрямованій на повалення радянської влади на Україні». Засуджений до 10 років виправних робіт.

    Одночасно проти нього порушили справу за обвинуваченням у «перекрученні лінії партії» під час хлібозаготівель в Одеській обл.

    "Надо использовать остающиеся дни, чтобы побольше выкачать хлеба. Тов. Речицкого основательно проинструктировал, посидел с ним полдня в колхозе, намеченном для операции. Посмотрим, как он себя покажет".

    Фактично, його було обрано цапом-відбувайлом. 24 квітня 1934 засуджений до страти за катування селян 24 лютого 1934, страчений 25 квітня.

  • 29.11.1933

    Сергій Пилипенко, кв.20. Прозаїк, байкар, громадський діяч

    Виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість», заарештовано.

    23 лютого 1934 року судова «трійка» порушила клопотання перед Колегією ОДПУ засудити Пилипенка до розстрілу, пропозицію було відразу підтримано. Але за офіційними даними, дата смерті - 1943-й, що скоріше за все не відповідає дійсності.

  • 26.12.1933

    Лесь Курбас, кв.64. Режисер, актор, теоретик театру, драматург

    Були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності, але режисер не поступився своїми переконаннями.

    Після арешту змушений був написати заяву, у якій визнавав свою провину перед суспільством. "Цим заявляю про своє цілковите й остаточне роззброєння у відношенні до Радянської влади, і признаюся в тому, що належав до контрреволюційної організації УВО".

    Завданням режисера згідно із заявою було "на театральному фронті спрямовувати хід культурно-творчого процесу в Україні на буржуазно-націоналістичні рейки".

    Засуджений до 5-ти років, у жовтні 1937-го вирок змінено на розстріл.

  • 25.12.1933

    Остап Вишня, кв.22. Найвідоміший український письменник-гуморист

    З протоколу допиту Пилипенка від 21.12.1931 р.:
    "...Для совершения терактов намечены следующие террористические тройки: ПИЛИПЕНКО, ПАНЧЕНКО, ДЕСНЯК – объект ЧУБАРЬ; Остап ВИШНЯ, ДОСВИТНИЙ и СЛИСАРЕНКО организовывают покушение на ПОСТЫШЕВА […] ПОСТЫШЕВА должен был убить Остап ВИШНЯ на предполагавшемся приеме украинских писателей в ЦК…"

    На допитах деякий час не піддавався, поговорюють, що навіть намагався шуткувати: "Може, мені ще зізнатися у зґвалтуванні Клари Цеткін?"

    Після фізичного впливу змушений був написати наклеп на себе. Провів 10 років на Соловках, у 1937-му дивом урятувався від розстрілу.

  • 19.12.1933

    Олесь Досвітній, кв.31. Політик, письменник

    Був одним з найдіяльніших фундаторів ВАПЛІТЕ (разом із Хвильовим та Яловим), обстоював її позиції в пресі. Обвинувачення подібне до інших: «приналежність до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити радянську владу» , замах на Постишева.

    10 січня 1934 року він звернувся до слідчого із заявою, у якій засуджував свої «злочини» й просив дати йому змогу «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і радянської влади» .

    Олеся Досвітнього розстріляли 11 листопада 1934 року, одразу ж після судового вироку.

  • 15.12.1933

    Михайло Панченко, кв. 46

    Заарештований за належність до вигаданої організації «Блок української військової організації», висланий на 5 років до м. Уральськ, Казахстан. Розстріляний 19 жовтня 1938 р. за ухвалою трійки при УНКВС по Алма-Атинській обл.

  • 7.12.1933

    Володимир Ґжицький, кв.52. Письменник, публіцист, перекладач, мемуарист

    Зі свідчень підсудного 4 січня 1934 р.

    Терор як один з методів політичної боротьби завжди висувався нашою організацією на передній край у періоди найбільшого загострення боротьби.

    Організаційну роботу на селі, як я вже казав, за дорученням Пилипенка, проводили члени нашої організації Штангей, Головко, Кириленко й особливо Сенченко, котрий часто виїздив на село.

    23 лютого 1934 судова трійка обрала як остаточний вирок - 10 років таборів. Заслання відбував у Республіці Комі.

  • 1934

    Володимир Сосюра, кв. 57. Письменник, поет-лірик

    У 1934-му він примусово потрапляє до психіатричної лікарні, так званої Сабурової дачі [Зараз лікарня №15]. Санітари забирають поета вночі, на машині провозять на місце. Оскільки Володимир чинить опір, його відправляють до відділення буйних та примусово колють багато заспокійливого. Через кілька днів від лікаря він дізнається, що з його розумом більш-менш усе гаразд, а тримають його через те, що він багато балакав про Івана Микитенка, кв.41, «велику партійну рибу».

    За допомогою санітарки письменник отримує свою одежу та тікає додому. Через деякий час санітари за ним приходять знов, а ще пізніше до нього з'являється Іван Кулик, кв.42, права рука Микитенка, і говорить про те, що в лікарню треба повернутися. Вони домовляються, що Сосюра поїде на лікування до Москви.

  • 4.1934

    Олекса Слісаренко, кв.34, український поет і прозаїк

    Зі свідчень підсудного 25.05.1934: Я вступив до підпільної контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету повалення радянської влади і встановлення фашистської диктатури в Україні, в грудні 1932 року.... Прибічниками терору й старої тактики були: Г.Епік, В. Поліщук, А. Любченко та М. Куліш».

    19.03.1935 відмовляється від попередніх свідчень:
    Усі мої власноруч написані свідчення я давав під тиском слідчого. Жодних розмов у Харкові з Досвітнім й Ірчаном про контрреволюційну організацію в мене не було.... Жодного відношення до підготовки теракту проти т. Постишева я не мав. .

    Вирок від 19 березня 1935 року - 10 років ув'язнення. Олексу відправлено на Соловки. У жовтні 1937-го вирок змінено на розстріл. Розстріляний 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох.

  • Травень 1934

    Столиця УСРС переїжджає до Києва

    У травні 1934-го столицю з Харкова переносять до Києва. За харківським прикладом там було також побудовано будинок письменників з назвою «Роліт» (робітники літератури). Частина письменників, що належала до верхівки, намагається перебратися до Києва з надією, що там буде в більшій безпеці.

  • 5.11.1934

    Крушельницькі, кв.54.

    Частина родини Крушельницьких заарештована 5-6 листопада 1934 року. Згодом агенти НКВС прийшли вдруге, заарештовано батька Антіна, синів Івана, Тараса, Богдана, Остапа, дочку Володимиру. Синів Івана і Тараса булио розстріляно 17 грудня 1934 року за вироком виїзної Військової колегії Верховного суду СРСР.

    «Крушельницький Антін Володиславович є одним з керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

    Антіна Крушельницького, синів Богдана й Остапа заслали на Соловки, восени 1937 року засуджені до страти. Страчені 3 листопада 1937-го. Дочка Володимира засуджена 25 листопада, страчена 8 грудня 1937 р., імовірно у Ленінграді.

  • Листопад 1934

    Валер'ян Поліщук, кв.65. Поет і прозаїк, літературний критик, публіцист

    Заарештований разом з дев’ятьма іншими письменниками за звинуваченням у приналежності до так званого «Центру антирадянської боротьбистської організації». Уже 27–28 березня 1935 року засуджений до розстрілу, але згодом вирок замінено на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Смерть його таки не обійшла стороною, 3 листопада 1937 розстріляний разом з товаришами в урочищі Сандормох, Карелія.

  • 1.12.1934

    Убивство Кірова дає початок активній боротьбі з тероризмом

    Одразу після вбивства Сергія Кірова 1 грудня 1934 року виходить постанова Центрального виконавчого комітету, згідно з якою справи розглядаються в найкоротші строки, вирок до вищої міри покарання приводять в дію негайно по його винесенні вироку.

    Із жертв вибивають зізнання в участі в неіснуючих терористичних організаціях. Один підсудний  «закладає» ще декілька нових жертв, з якими він нібито вів антирадянську діяльність.

  • Грудень 1934

    Микола Куліш, кв.33. Один з найвидатніших українських драматургів

    Іван Кулик на ранковому засіданні характеризує Куліша як митця, що є схильним до "виявів націоналізму» в драматургії" та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними й ворожими нам»"

    Згодом був заарештований та звинувачений у належності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Засуджено до 10 років, розстріляно в один день з Лесем Курбасом.

  • 5.12.1934

    Григорій Епік, кв.7. Письменник, перекладач і публіцист

    Після арешту відразу зізнався в належності до міфічної терористичної організації, до якої нібито входили ще 5 мешканців будинку. Написав покаянного листа, де визнавав, що всіх їх треба постріляти «як скажених псів».

    На засланні в листуванні з дружиною намагається показати, що повністю розкаявся, пафосно розповідає про написані ним нові прорадянські твори, які дуже важливі та обов'язково мають вийти у світ. У жовтні 1937-го справу переглянуто ще раз, вирок змінено на розстріл.

  • 6.12.1934

    Андрій Панів, кв.13. Поет, журналіст, перекладач

    Після вбивства С. Кірова Паніва звинувачено у причетності до терористичних груп. Внаслідок фізичного впливу через 12 діб змушений «визнати» належність до контрреволюційної організації, проте заперечував участь у підготовці терактів. Вирок - 10 років, пізніше - перегляд справи й розстріл.

    «залишаючись на попередніх к.-р. позиціях, продовжуючи контрреволюційно-розвідницьку шпигунську, терористичну діяльність, [вони] створили організацію «Всеукраїнський центральний блок».

  • 8.12.1934

    Валер'ян Підмогильний, кв.19. Перекладач, один з найвизначніших прозаїків 20-30-х

    На допитах провину не визнає. Серед звинувачень наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду».

    11 січня 1935 року в протоколі з'явилося «зізнання» «належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями в ставленні до вождів партії».

    27-28 березня 1935 року Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» засуджено на термін «десять років з конфіскацією особистого майна». Невдовзі доправлений до Соловецького табору, розстріляний 03.11.1937 р. в урочищі Сандармох.

  • 19.12.1934

    Іван Лакиза, кв.48. Літературознавець, критик, публіцист, журналіст

    Хоча сам Іван активно критикував буржуазних націоналістів у пресі, він і сам став ворогом народу. Після арешту відправлений до Києва. З 20 жовтня 1935-го відбував покарання на спорудженні залізниці Теміртау-Таштагол, 2 листопада 1938-го засуджений до страти. Точна дата смерті не відома.

  • 12.1934

    Василь Вражливий, кв.54. Письменник

    Оскільки Василь товаришував з Євгеном Плужником, Григорієм Епіком, то потрапив разом з ними до тієї самої «контрреволюційної організації». Письменника засудили в березні 1935 року до 10 років концтаборів. Відбував заслання на Соловках. Згодом засуджено до розстрілу, 8 грудня 1937-го страчено.

  • 4.12.1934

    Євген Плужник, кв.54. Український поет, драматург, перекладач

    Заарештований 4 грудня 1934 року, засуджений до розстрілу за те, що нібито брав участь у терористичній організації, але вирок таки пом'якшено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках. Помер у таборі від туберкульозу.

    Плужника розробляли ще з березня 1934 р.:

    «Эта группа явно враждебно относится к Соввласти и ориентируется в своих высказываниях и взглядах на фашистский режим в Германии. Собираясь у себя на квартире, попутно с ведением враждебных к-р разговоров, эти лица обнаруживают тенденции к объединению»

  • 15.1.1935

    Григорій Піддубний, кв.49. Перекладач, літературний редактор

    Згідно з обвинуваченнями Григорій був рекрутований у Празі до Української військової організації задля того, щоб підготувати замахи на Постишева та Балицького. 5 допитів можна знайти в справі Піддубного, але в жодному з них він не визнає своєї провини й відповідає, що наклепи на нього – то чиїсь фантазії.

    14 вересня 1935 року його засуджують до 5 років таборів. 9 жовтня засуджено до страти, страчено 28 жовтня в урочищі Сандормох, Карелія.

  • 25.4.1935

    Петро Лісовий, кв.40. Журналіст, прозаїк та публіцист.

    Заарештований за підозрою в тому, що він веде підривну роботу в складі підпільної націоналістичної організації з метою відриву України від СРСР.

    Засуджений до 5 років у таборі. Подальша доля невідома. Офіційна дата смерті 17 січня 1943 року. Досвід з іншими репресованими вказує на те, що ця дата скоріше за все неправдива.

  • 16.9.1936

    Іван Падалка, кв.26. Український художник та педагог

    Як представник школи «бойчукістів» був шанований протягом 1920-х, але в 1930-ті разом зі своїми колегами та майстром М.Бойчуком впав у неласку влади. Школа Бойчука – це фрески та народні мотиви, які не збігалися з концепцією соцреалізму. Бойчукісти стають білими воронами серед більшості інших радянських творців, і досить скоро їх усіх разом репресують та страчують 13 липня 1937 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила І. Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СССР та реставрацію капіталізму» до смерті, того ж дня розстріляно.

  • 2.11.1936

    Олесь Ясний (Савицький-Гедзь), кв. 17. Письменник-гуморист

    Обвинувачення: «активна участь в українській контрреволюційній націоналістичній фашистській організації, зв'язаній з контрреволюційною троцькістсько-зінов'євською терористичною організацією, що вчинила 1 грудня 1934 р. підле вбивство т. Кірова і готує чергові замахи на керівників ВКП(б) і Радянського уряду».

    На першому ж допиті визнав себе винним. 14 липня 1937 р. засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 15 липня 1937 року в м. Києві.

  • 26.11.1936

    Василь Седляр, кв.26. Художник, митець-монументаліст, графік, художній критик, педагог

    Після арешту Седляр засвідчив, що Бойчук є голова терористичної організації, найактивнішими членами якої були саме він та Іван Падалка.

    12 липня 1937 р. йому висунуто обвинувачення в належності до нацiонал-фашистської організації, яка планувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) i радянського уряду. Наступного дня в Києві закрите судове засідання Військової колегії засуджує Седляра до розстрілу. Розстріляно того ж дня разом з Бойчуком, Падалкою та іншими обвинувачуваними

  • 4.11.1936

    Іван Калянник, кв.44. Письменник і перекладач

    Заарештований за звинуваченнями в належності до фашистської терористичної організації. Деякий час тримався, не визнаючи своєї провини, 13 квітня 1937-го переведено до спецкорпусу тюрми в Києві, де він зізнався в належності до контрреволюційної організації. 14 липня засуджений до розстрілу, наступного ж дня вирок виконано.

  • 2.11.1936

    Юрій Вухналь, кв.50. Письменник-гуморист і сатирик

    Пред'явлено звинувачення: «участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) і радянського уряду».

    На численних допитах і на суді ні в чому себе винним не визнав. Зачитані проти нього свідчення категорично заперечив як фальшиві.

    За особистої санкції І. В. Сталіна і його найближчих соратників по Політбюро ЦК ВКП(б) Військова колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року засудила Ковтуна-Вухналя до найвищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією належного йому майна. Вирок виконано 15 липня 1937 року.

  • 23.4.1937

    Михайло Семенко, кв. 39. Основоположник і теоретик українського футуризму

    Оскільки мешкав і в Харкові, і в Києві, то було підготовлено два ордери на його арешт. Звинувачений в участі у фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора. Також обвинувачено в спробах скинути радянську владу в Україні за допомогою «німецьких фашистів». Після 3-х допитів визнав свою вину. 23 жовтня 1937 року засуджено до розстрілу, страчено наступного ж дня.

  • 27.7.1937

    Іван Кулик, кв.41, поет, прозаїк, перекладач, партійний вождь

    Уже на першому допиті зізнався в контрреволюційній діяльності.

    «…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль «рятувальника» українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

    25 вересня 1937 року було розстріляно його дружину Люціану Піонтек, яку Іван викрив як співучасницю.

    Івану Кулику інкриміновано роботу на англійську розвідку. Розстріляно 10 жовтня 1937-ого.

  • 18.8.1937

    Майк Йогансен, кв.12. Поет, прозаїк, перекладач, критик, лінгвіст, сценарист

    Заарештований у своїй квартирі в будинку «Слово». На допитах тримався достойно й не приховував своїх політичних поглядів.

    "У бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня — ніякий не терорист. Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і радянської влади».

    24 жовтня 1937 року звинувачено в тому, що він завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні терор-акції проти керівників компартії і радянського уряду. 26 жовтня засудженийо до розстрілу, наступного ж дня розстрілянийо.

  • 24.8.1937

    Михайло Биковець, кв.14. Письменник, громадський діяч

    В останні роки перед арештом Биковець існував, «не подаючи про себе жодного натяку», займався лише організаційною працею.

    Михайло склав біобібліографічну картотеку відомостей про діячів політичного, громадського та культурного життя України. Хронологічні межі цієї рідкісної колекції сягали декількох століть. Це була праця всього його життя. Після арешту Михайла картотека зникла.

    Було допитано тричі, 11 вересня, 3 жовтня та 17 жовтня 1937 р. Цього виявилось достатнім, щоб засудити до вищої міри покарання та розстріляти його негайно наступного дня після оголошення вироку.

  • 1.10.1937

    Володимир Коряк, кв.28. Літературознавець, критик

    Належав до лав пропартійних критиків (С.Щупак, І.Кулик, І.Кириленко, І.Микитенко), хоча його виступи проти ворогів народу були дещо толерантніші.

    30 вересня 1937 року виключений з КП(б)У як «буржуазний націоналіст, що не побажав роззброїтися проти радянської влади».

    1 жовтня Володимира Коряка заарештували органи НКВС. 21 грудня у Харкові відбулася «церемонія» суду, під час якої його було засуджено до найвищої міри покарання за контрреволюційну діяльність. Розстріляний наступного дня.

  • 3.10.1937

    Іван Микитенко, кв.42. Письменник і драматург. Вірна партії людина, що боролася з ворогами народу

    Виключено з партії як «людину, яка приховувала від партії під час вступу і весь час перебування в партії своє куркульське походження, яка надала притулок своєму брату — куркульському бандиту, яка мала зв'язки із заклятими ворогами радянського народу — троцькістами і буржуазними націоналістами, який свідомо допомагав шкодити українській літературі»

    Наступного дня його знайдено на околиці міста мертвим. За офіційною версією, здійснив самогубство, хоча існують свідчення того, що смерть була насильницькою.

  • 13.10.1937

    Антін Дикий, кв.43. Письменник, директор Харківського історичного музею

    Антін любив вихвалятися зв'язками з органами НКВС, правда це чи ні, відомо не було, але й він став жертвою. Після арешту Дикого катують, він здається через 3 тижні, пише зізнання в тому, що був завербований Євгеном Касьяненком і що до їх терористичної організації належать ще Дукін, Юхвід, Плахтін та Сенченко. У суді повністю визнає свою провину. Того ж дня, 30 грудня 1937-ого, його засуджують до страти. Страчено наступного дня в Харкові.

  • 27.10.1937

    Сандармох

    На честь 20-ї річниці Жовтневої революції в жовтні-листопаді 1937-го страчують 1111 в'язнів, понад 200 українців, серед них мешканці «Слова»: Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік, Андрій Панів, Михайло Яловий, Антін Крушельницький, його сини Богдан та Остап, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний.

  • 5.11.1937

    Онуфрій Турган, кв.38. Письменник, журналіст

    У липні 1937 р. в селі Лозуватці заарештовано 32 чоловіків і одну жінку. Виявляється, органи НКВС викрили в селі справжнє контрреволюційне «гніздо» - «націоналістичну шпигунську повстанську організацію».

    Онуфрія заарештували 5 листопада, через чотири дні після розстрілу більшості земляків, й етапували до Черкас.

    «є організатором і керівником к-р (контрреволюційної - В.Я.) повстанської організації, що існувала в с. Лозоватка Шполянського району. І ставила своїм завданням збройне повстання в період війни Польщі з СРСР і відокремлення України в самостійну державу» .

    Винним себе не визнав. Розстріляно на околиці Черкас уночі 15 січня 1938 року.

  • 21.2.1938

    Іван Кириленко, кв.55. Письменник

    Вважався «твердокам'яним більшовиком», котрий беззастережно підтримував лінію «вождя всіх народів» у боротьбі з троцькізмом, українським націоналізмом, усілякими ухилами та закрутами. 21 лютого 1938 року на черговій сесії ІДВК він патетично розповідав про «небачене піднесення культури і побуту українського колгоспного села». Гучними оплесками його проводили з трибуни вожді республіки Хрущов та інші. А на його квартирі в «Роліт» його вже чекала група з НКВС.

    «является участником украинской контрреволюционной националистической организации и подозревается в шпионской деятельности».

    23 вересня 1938 р. на закритому засіданні винесено вирок - розстріл, страчено того самого дня в київській тюрмі.

  • 21.3.1938

    Гордій Коцюба, кв.23. Журналіст, письменник

    Заарештований як «активний учасник антирадянської організації українських есерів, що проводила підготовку до збройного повстання проти радянської влади» разом із 9 іншими. У ході допиту визнав свою вину в червні 1938-го.

    Згідно із зізнанням, мав мобілізувати селян у колгоспах Валківського району на боротьбу проти радянської влади. Програма мінімум організації, до якої нібито входив Коцюба, - припинити постачання хліба з України, програма максимум - повалення радянської влади. Завдяки показанням Гордія НКВС зміг заарештувати ще 104 чоловік.

    17 грудня 1938-го засуджений Військовим трибуналом Харківського військового округу до смерті. Страчений.

  • 21.3.1938

    Іван Дукин, кв.57. Письменник, перекладач

    Невдовзі після арешту визнає провину:
    Як виходець із буржуазної сім'ї почав свою антирадянську націоналістичну діяльність ще в 1921 році... У 1922 році почав учитися в Харківському педтехнікумі, де лютували запеклі націоналісти ... Мої натхненники — Пилипенко, Кириленко, Панів і Божко..

    Але через півроку слідства, 9 лютого 1939 року, Дукин відкинув усі попередні «зізнання»: «Факти... мною вигадані для обмови себе... Про те, що існує серед письменників підпільна організація, не знаю...» .

    За постановою від 29 жовтня 1939 року Дукин був відправлений у табір строком на 5 років. Помер 10 жовтня 1943 року від туберкульозу в таборі.

  • 4.6.1938

    Яків Кальницький, кв. 42. Російськомовний письменник, фантаст

    У 1930-ті Яків мешкав за іншою адресою. До будинку «Слово» він потрапив уже після репресій та Другової світової.

    Після кількох днів тортур, 18.06.1938 р., Кальницький пише зізнання.
    «...доктор Шабсай приїздив до СРСР не лише заради прогулянки, але й з певними завданнями: організувати контрреволюційну націоналістичну роботу серед радянських євреїв».

    Насправді Шабсай - єврейський лжемесія Саббатай Цеві, котрий у 1666 році проголосив себе намісником Бога, якого Яків придумав задля того, щоб показання були якомога абсурднішими. За 3 тижні Кальницький відмовляється від своїх слів. Провину свою так і не визнав, засуджено до 3 років виправних робіт.

  • 1.1939

    Микола Бажан, кв.44. Поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ

    1935 року в ОДПУ на Бажана була заведена кримінальна справа № 1377 як на члена підпільної «Української військової організації».

    1938 року Бажан щоночі чекав арешту й навіть деякий час не ночував удома. Але тут йому пощастило...

    Перед затвердженням списку нагород Сталін згадав, що в Україні хтось добре переклав поему Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», і таку важливу роботу потрібно як слід відзначити. Коли йому назвали перекладача, він власною рукою дописав прізвище Бажана для відзначення найвищою нагородою.

    Після цього питання про арешт Бажана зникло з порядку денного.

  • Листопад 1940

    Вирган Іван, кв.32, український поет, перекладач

    Заарештований за наклепницьким доносом, у якому звинувачений у «злісній антирадянській пропаганді». Винним себе не визнав, незважаючи на тортури.

    21 березня 1941 року засуджено до 10 років виправних робіт, покарання відбував поблизу Воркути. 17 липня 1944-го достроково звільнено, призвано в армію.

  • 1941

    Репресовані навіть ті, що були на боці влади

    Жертвами репресій стають i ті що не так давно самі боролися з ворогами народу - Іван Лакиза, Іван Кириленко, Іван Микитенко, Іван Кулик, Самійло Щупак, Володимир Коряк. Декотрі таки уникають смерті та добре пристосовуються до влади (наприклад, Павло Тичина, Володимир Сосюра).

  • 1941

    Сумна статистика

    Хвиля репресій зачепила 40 квартир із 66. Розстріляно - 33 особи, заслано на довгі роки - 3, заслано, померли в засланні - 2, самогубство - 1, убито/померли за незрозумілих обставин - 1.

  • 1943

    Остап Вишня повертається після 10 років заслання

    Живе в Києві в будинку “Роліт”. За ними продовжують стежити. В одній з останніх доповідних зазначається, що Вишня вже не становить загрозу для уряду та є хворою, слабкою людиною. Він пише «Самостійну дірку», де критикує українських націоналістів, а також вимушено шуткує щодо свого заслання (нібито його і не репресували взагалі).

    І живе тепер Остап Вишня в раю, у карти грає та свербигуз їсть.
    Оце найправдивіша правда про настоящого Остапа Вишню.

    * * *

    А що ж воно за Остап Вишня, що й тепер оце по більшовицьких газетах пише?
    Ну, ясно, що це більшовицька фальшивка.

  • 1944

    Будинок «Слово» під час Другової світової

    У перші місяці війни Харків стає притулком для населення інших міст. Сюди їдуть люди з окупованого вже Києва. Письменники, що не були репресовані та лишилися в будинку «Слово», приймають у своїх квартирах евакуйованих колег. Так з окупованого Криму сюди приїжджає Ярослав Галан, письменник із Західної України, на ніч він зупиняється в Юрія Смолича, кв. 63. Уночі починається бомбардування, Юрій має вартувати на даху, пильнувати, щоб нічого не потрапило на дах і будинок не зайнявся. Ярослав Галан, Микола Трублаїні, кв.5, та кілька інших вартових письменників усю ніч бачать заграви над Харковом. Усі інші мешканці перечікують у бомбосховищі, що знаходиться у 2 під'їзді. Через кілька місяців молодий Микола Трублаїні смертельно поранений, він умирає, не встигнувши дістатися до шпиталю.

    Під час окупації Харкова більшість приміщень займають німецькі солдати, посунувши нечисленних господарів, що не встигли евакуюватися.

  • 1945

    Будинок «Слово» після Другової світової

    Після визволення Харкова, поки Київ ще був в окупації, саме в Харкові починає розгортатися знову культурне життя країни. Українські письменники повертаються з евакуації сюди, заселяються в майже порожній будинок і починають друкуватися у відновлених виданнях. Але тільки-но визволено Київ, найвидатніші митці поспішають туди.

    По закінченні Другої світової війни в майже порожній будинок заселяються різні люди. Старі мешканці будинку говорять, що тоді можна було вільно обирати будь-яку квартиру. Сам будинок за війну пошкоджено не було. Але пізніше, уже в 1950-60-ті, майданчики для засмаги на даху згоряють внаслідок підпалу.

    У 1950-ті сюди заселяють молодих письменників нового покоління, тут живе чимало художників, кілька скульпторів.

  • 23.1.1949

    Лейб Квітко, кв.10. Єврейський поет

    Лейб уник репресій 30-х років. Але вони спіткали його пізніше. Деякий час мешкав у Києві, у будинку «Роліт». З 1936 року переїжджає до Москви. У роки війни був членом Єврейського антифашистського комітету. У 1949-му заарештований разом з іншими членами ЄАК . Обвинувачено в зраді батьківщині. Страчено у 12 серпня 1952 року.

  • 1950

    Українські письменники після Другої світової війни

    Павло Тичина - найвидатніший український радянський письменник та громадський діяч, голова Верховної Ради. Лауреат Сталінської премії (1941 р.). Лауреат Шевченківської премії (1962 р.). Герой Соціалістичної Праці (1967 р.).

  • 1950

    Колишній петлюрівець Володимир Сосюра пристосувався до влади

    Пише «правильні» вірші - у 1948 році Володимир Сосюра отримує найвищу тоді нагороду, Сталінську премію. Але вже в 1951-му знов обвинувачений у буржуазному націоналізмі за патріотичний вірш «Любіть Україну» (1944 р.).

  • 4.3.1950

    Марія Данілова, кв.57. Артистка, друга дружина Володимира Сосюри

    Засуджена за те, що розсекретила факт своєї служби в НКВС, заявивши, що вона – агент МДБ «Даніна» з 1941 р., її явка – готель «Театральний», кімната 26, виконує завдання з роботи серед інтелігенції. Через 5 років вийшла на свободу.

  • 1955

    Радянська влада визнає, що помилилася щодо терористів

    Більшість репресованих була реабілітована в 1950-ті роки за запитами родичів. Задля реабілітації слідство викликало на допит тих самих людей, що в 30-ті робили наклеп. Нові свідчення мали вже зовсім протилежний характер: засуджена людина ніколи й не була помічена в антирадянських настроях і взагалі була чесним комуністом.

    З протоколу допиту свідка Павла Губенка (Остап Вишня) від 07.07.1955 р.:

    Питання: Ви знаєте Досвітнього Олександра Федоровича?
    Відповідь: Так, Досвітнього я знаю.... Мені не відомо про помилки Досвітнього. Я його вважав хорошим членом партії, що стояв на правильних партійних позиціях.

  • 7.7.1955

    Допит Остапа Вишні в 1955-му

    З протоколу допиту свідка Павла Губенка (Остап Вишня) від 07.07.1955 р.:

    Питання: За скоєння яких злочинів Вас засуджено?
    Відповідь: Жодних злочинів я не скоював. А засуджено мене було як учасника контрреволюційної організації та організатора замаху на колишнього секретаря ЦК КП(б)У Постишева. ...

    Слідство за моєю справою вів слідчий Бордон. ... Оскільки я довго не давав потрібних свідчень, Бордон вирішив вплинути на мене фізично. Бордон мене переконував, що мої зізнання потрібні для комуністичної партії і радянського народу... Унаслідок психологічного й фізичного впливу на мене з боку слідчого я був змушений зводити наклепи на себе й на інших.

  • 7.7.1955

    Продовження допиту Вишні

    Питання: Чи маєте Ви факти, коли українські націоналісти використовували літературні об'єднання та друковані органи, зокрема ВАПЛІТЕ, для антирадянської діяльності?

    Відповідь: «Могли бути помилки націоналістичного характеру, яких письменники припускалися на сторінках журналів та книг, проте сказати, що ці літературні об'єднання були прихистком націоналістів, я не можу...»

  • 2016

    Сьогодення

    Зараз будинок «Слово» знаходиться майже в самому центрі міста за адресою: вулиця Культури, 9. З іншого його боку - вулиця Літературна, яка отримала цю назву у 2016 році у зв'язку з декомунізацією, нещодавно це була вулиця Ярослава Галана.

  • 2016

    Будинок «Слово», вересень

    Більшість мешканців уже не мають ніякого стосунку до родин письменників. Це звичайний житловий будинок.

  • 2016

    Листопад

    Сучасний вигляд будинку - пластикові балкони та вікна, обшарпані стіни, цегла, що випадає зі стін.

  • 2016

    Окремі двері, що залишилися ще з 30-х років

     

  • 2016

    2-ий під'їзд

    Поштова скринька та сходи